Малкіна-Пих І. Г.
- М.: Вид-во Ексмо, 2005. - 960 с. - (Довідник практичного психолога).
ISBN S-699-07805-3
Книга є довідником з теорії та методів надання психологічної допомоги людям як безпосередньо під час екстремальної ситуації, так і на віддалених її етапах.
Проаналізовано різні аспекти роботи психолога в осередку екстремальної ситуації. Вони включають відомі на сьогоднішній день техніки психологічного втручання, а також набір рекомендацій щодо виживання в екстремальних ситуаціях та методи надання першої медичної допомоги постраждалим. Описано методи психологічної роботиз наслідками екстремальних ситуацій; роботи з посттравматичним стресовим розладом.
Цей довідник насамперед, збірка технік, точніше – вправ, які психолог (психотерапів, консультант) може використовувати у своїй практичній роботі.
УДК 159.9 ББК 88.3
ПЕРЕДМОВА ................................................. .................................................. .................................... 8
РОБОТА ПСИХОЛОГА В осередку екстремальної ситуації........................................... 10
1.1 КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ.............................................. ....... 10
1.2 ЕКСТРЕННА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ 12
1.2.1 Техніки екстреної психологічної допомоги ........................................... ....... 18
1.2.2 Психогенії в екстремальних ситуаціях........................................... .................. 24
1.2.3 Психологія тероризму............................................. ............................................... 30
1.2.3.1. Вибухи................................................. .................................................. ................... 31
1.2.3.2. Захоплення заручників................................................ ................................................. 33
1.2.4 Стихійна масова поведінка людей в екстремальних ситуаціях......... 46
1.2.5 Психологічний дебрифінг............................................. ..................................... 51
1.3 ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ТІ, хто постраждав в екстремальних ситуаціях.......................................... .................................................. .................................................. ................... 57
ГЛАВА 2 ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД: МОДЕЛІ І ДІАГНОСТИКА......................................... .................................................. .................................................. ........................ 78
2.1 СТРЕС, ТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕС І ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД (ПТСР)...................................... .................................................. ......................... 79
2.2 ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД.................................................. .................................................. ..... 81
2.3 ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ПТСР.............................................. ............................. 83
2.4 ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ПТСР.............................................. ....................................... 90
2.5 Епідеміологія................................................ .................................................. ............... 94
2.6 ІНДИВІДУАЛЬНА ВРАЗЛИВІСТЬ І ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ТРАВМИ........................................... .................................................. .................................................. .................. 94
2.7 ДИСОЦІАЦІЯ І ПТСР.............................................. .................................................. .... 101
2.8 МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ПТСР.............................................. .......................................... 105
ГЛАВА 3 ПСИХОТЕРАПІЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ (ПТСР)......................................... .................................................. .................................................. ..................... 150
3.1 ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПСИХОТЕРАПІЇ ПТСР............................................ ................. 150
3.2 ПСИХОТЕРАПІЯ ЕМОЦІОНАЛЬНИХ ТРАВМ ЗА ДОПОМОГОЮ РУХУ ОЧІВ (ДПДГ)....................................... .................................................. .................................................. ................... 157
3.3 ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ.............................................. .................................................. ........... 166
3.4 КОГНІТИВНО-ПОВІДЕНЧА ПСИХОТЕРАПІЯ............................................. ... 183
3.5 СИМВОЛ-ДРАМА (МЕТОД КАТАТИМНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ОБРАЗІВ)............. 199
3.6 СІМЕЙНА ПСИХОТЕРАПІЯ............................................... ........................................... 204
3.7 НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ............................. 213
ГЛАВА 4 ПТСР У УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ........................................... .............. 222
4.1 ДІАГНОСТИКА ПТСР У УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ.............................. 223
4.2 ОСОБЛИВОСТІ СЕКСУАЛЬНИХ ДИСФУНКЦІЙ.............................................. .......... 230
4.3 КОНСУЛЬТУВАННЯМ ПСИХОТЕРАПІЯ УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ 231
4.4 ТРЕНІНГ З ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕАДАПТАЦІЇ УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ........................................ .............................................. 234
ГЛАВА 5 НАСИЛЬСТВО НАД ЖІНКАМИ.............................................. ......................................... 269
5.1. ДОМАШНІЙ (СІМЕЙНИЙ) НАСИЛЬ............................................. ............................... 269
5.2 ЗГНАЛЕННЯ................................................ .................................................. .............. 277
5.3 КОНСУЛЬТУВАННЯ ЖЕРТВ СІМЕЙНОГО НАСИЛЛЯ......................................... 279
5.4 КОНСУЛЬТУВАННЯ ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ.................................. 286
5.5 ТРЕНІНГ З РИТМО-РУХОВОЇ ТЕРАПІЇ........................................... .......... 288
РОЗДІЛ 6 НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ.............................................. .................................................. .. 320
6.1 ЕМОЦІЙНИЙ НАСИЛЬ.................................................. .......................................... 323
6.2 ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО............................................... ...................................... 324
6.3 ФІЗИЧНЕ НАСИЛЛЯ.................................................. .................................................. ... 325
6.4 СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЛЯ.................................................. .................................................. 326
6.5 НАСИЛЬСТВО У ШКОЛІ.............................................. .................................................. ............. 332
6.6 НАСЛІДКИ НАСИЛЛЯ У ДІТЕЙ............................................. ................................. 333
6.6.1 Порушення фізичного та психічного розвитку........................... 334
6.6.2 Захворювання як наслідок насильства........................................... ....................... 334
6.6.3 Психічні особливостідітей, які постраждали від насильства...................... 335
6.6.4 Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми 337
6.7 КОНСУЛЬТУВАННЯ ДІТЕЙ ЖЕРТВ НАСИЛЛЯ............................................. ........ 338
6.8 ГРУППОВА ПСИХОТЕРАПІЯ З ДІТЬМИ............................................. ...................... 342
6.9 ТРЕНІНГ З ДІТЬМИ, ЩО ПЕРЕЖИЛИ СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО.................... 343
ГЛАВА 7 СУЇЦИДАЛЬНЕ ПОВЕДІНКА.............................................. ...................................... 372
7.1 ФАКТОРИ СУЇЦИДАЛЬНОГО РИЗИКУ.............................................. ............................... 377
7.1.1 Соціально-демографічні фактори........................................... .................. 377
7.1.2 Індивідуально-психологічні фактори........................................... ........... 378
7.1.3 Медичні фактори............................................. ............................................... 380
7.1.4 Природні фактори............................................. .................................................. 380
7.2 ІНДИКАТОРИ СУЇЦИДАЛЬНОГО РИЗИКУ............................................... ...................... 382
7.2.1 Ситуаційні індикатори............................................. ...................................... 382
7.2.2 Поведінкові індикатори суїцидального ризику............................ 382
7.2.3 Комунікативні індикатори............................................. ................................ 382
7.2.4. Когнітивні індикатори................................................ ...................................... 382
7.2.5 Емоційні індикатори............................................. ................................... 383
7.3 КОНСУЛЬТУВАННЯ СУЇЦІДАЛЬНИХ КЛІЄНТІВ.............................................. 383
7.4 КОНСУЛЬТУВАННЯ ВЦІЛІЛИХ ПІСЛЯ САМОВбивства........................... 393
7.5 ПІДТРИМКА ДЛЯ КОНСУЛЬТАНТА.............................................. .................................. 394
7.6 ГРУППОВА КРИЗНА ПСИХОТЕРАПІЯ.............................................. ................ 396
7.7 РЕОРІЄНТАЦІЙНИЙ ТРЕНІНГ............................................... ................................... 397
РОЗДІЛ 8 СИНДРОМ Втрати.............................................. .................................................. ........... 425
8.1 ГОРІ ВТРАТИ ЯК ПРОЦЕС. СТАДІЇ ТА ЗАВДАННЯ ГОРЯ....................................... 425
8.2 КОНСУЛЬТУВАННЯ КЛІЄНТА, ЩО ПЕРЕЖИЛО ВРАХУ.................................. 435
8.3 ТРЕНІНГ «ЗЛІКУВАННЯ ВІД ГОРЯ».............................................. ..................................... 442
8.4 ТРЕНІНГ З КОРОТКОТЕРМІНОВОЇ ПОЗИТИВНОЇ ТЕРАПІЇ.................................... 456
РОЗДІЛ 9 ВТОРИННА ТРАВМА.............................................. .................................................. ...... 472
9.1 СИНДРОМ ВИГОРАННЯ І ВТОРИННА ТРАВМА............................................ ......... 472
9.2 ОЦІНКА ВТОРИННОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ............................................... ....................... 481
9.3 СУПЕРВІЗІЯ................................................ .................................................. ....................... 486
9.4 РОБОТА З ВТОРИНОЮ ТРАВМОЮ............................................. .................................... 490
Передмова................... 11
Глава 1. РОБОТА ПСИХОЛОГА В осередку екстремальній
СИТУАЦІЇ...............І
1.1 КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ
СИТУАЦІЙ................. 15
1.2 ЕКСТРЕННА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА
В екстремальних ситуаціях 18
1.2.1 Техніки екстреної психологічної допомоги. ■ ■ ■ 29
1.2.2 Психогенії в екстремальних ситуаціях...... 40
1.2.3 Психологія тероризму............ 51
1.2.3.1 Вибухи............... 52
1.2.3.2 Захоплення заручників........... 56
1.2.4 Стихійна масова поведінка людей в екстремальних ситуаціях.................. 79
1.2.5 Психологічний дебрифінг........... 87
1.3 ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ТІ, хто постраждав
В екстремальних ситуаціях 98
Глава 2. ПОСТТРАВМАТИЧНЕ СТРЕСОВОЕ
РОЗЛАД: МОДЕЛІ ТА ДІАГНОСТИКА. 134
2.1 СТРЕС, ТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕС І ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД (ПТСР)....... . . . 136
2.2 ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД. . . ......-............140
2.3 ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ПТСР. 143
2.4 ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ПТСР....., ....... 156
2.5 Епідеміологія ....... 162
2.6 Індивідуальна вразливість
І ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ТРАВМИ 163
2.7 ДИСОЦІАЦІЯ І ПТСР. . 174
2.8 МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ПТСР.........181
Глава 3. ПСИХОТЕРАПІЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО
СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ(ПТСР) ... 276
3.1 ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПСИХОТЕРАПІЇ ПТСР... 276
3.2 ПСИХОТЕРАПІЯ ЕМОЦІОНАЛЬНИХ ТРАВМ ЗА ДОПОМОГОЮ РУХУ ОЧІВ (ДПДГ)...... 290
3.3 ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ............. 306
3.4 Когнітивно-поведінкова
ПСИХОТЕРАПІЯ............... 335
3.5 СИМВОЛ-ДРАМА (МЕТОД КАТАТИМНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ОБРАЗІВ)........... 365
3.6 СІМЕЙНА ПСИХОТЕРАПІЯ.......... 373
3.7 НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ........... . 389
Глава 4. ПТСР У УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ. 405
4.1 ДІАГНОСТИКА ПТСР У УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ.................408
4.2 ОСОБЛИВОСТІ СЕКСУАЛЬНИХ ДИСФУНКЦІЙ. . 420
4.3 КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ПСИХОТЕРАПІЯ УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ......422
4.4 ТРЕНІНГ З ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕАДАПТАЦІЇ УЧАСНИКІВ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ............427
Глава S. НасильствоНАД ЖІНКАМИ.......489
5.1 ДОМАШНИЙ (СІМЕЙНИЙ) НАСИЛЬ......490
5.2 ЗГНАЛЕННЯ.............504
5.3 КОНСУЛЬТУВАННЯ ЖЕРТВ СІМЕЙНОГО НАСИЛЛЯ.................508
5.4 КОНСУЛЬТУВАННЯ ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ........,........520
5.5 ТРЕНІНГ З РИТМО-РУХОВОЇ ТЕРАПІЇ. 525
Глава 6. НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ..........583
6.1 ЕМОЦІЙНЕ НАСИЛЬСТВО.........588
6.2 ПСІХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЛЯ........ 590
6.3 ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО........... 592
6.4 СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО........... 594
6.5. НАСИЛЛЯ У ШКОЛІ............. 604
6.6 НАСЛІДКИ НАСИЛЛЯ У ДІТЕЙ....... 607
6.61 Порушення фізичного та психічного розвитку. . 608
6.6.2 Захворювання як наслідок насильства....... 609
6.6.3 Психічні особливості дітей, які постраждали
від насильства.................. 610
6.6.4 Соціальні наслідки жорстокого поводження
з дітьми. . . "............... 615
6.7. КОНСУЛЬТУВАННЯ ДІТЕЙ - ЖЕРТВ НАСИЛЛЯ. 616
6.8. ГРУППОВА ПСИХОТЕРАПІЯ З ДІТЬМИ..... 622
6.9. ТРЕНІНГ З ДІТЬМИ, ЩО ПЕРЕЖИЛИ
СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЛЯ........... 625
Розділ 7. СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА......678
7.1. ФАКТОРИ СУЇЦИДАЛЬНОГО РИЗИКУ...... 687
7.1.1 Соціально-демографічні чинники.„.,... 688
7.1.2 Індивідуально-психологічні фактори..... 690
7.1.3 Медичні фактори, ........... 693
7.1.4 Природні фактори............ 694
7.2 Індикатори суїцидального ризику........ 697
7.2.1 Ситуаційні індикатори.......... 697
7.2.2 Поведінкові індикатори,..,..-„... 698
7.2.3 Комунікативні індикатори......... 698
7.2.4 Когнітивні індикатори........... 699
7.2.5 Емоційні індикатори.......... 699
7.3. КОНСУЛЬТУВАННЯ СУЇЦІДАЛЬНИХ
КЛІЄНТІВ................. 700
7.4. КОНСУЛЬТУВАННЯ ВЦІЛІЛИХ ПІСЛЯ
САМОВбивства.............. 718
7.5. "ПІДТРИМКА ДЛЯ КОНСУЛЬТАНТА....... 720 год
7.6. ГРУППОВА КРИЗНА ПСИХОТЕРАПІЯ.... 723
7.7 РЕОРІЄНТАЦІЙНИЙ ТРЕНІНГ........ 727
Глава 8. СИНДРОМ Втрати........... 776
8.1 ГОРІ ВТРАТИ ЯК ПРОЦЕС. СТАДІЇ ТА ЗАВДАННЯ ГОРЯ................... 776
8.2 КОНСУЛЬТУВАННЯ КЛІЄНТА, ЩО ПЕРЕЖИЛО ВТРАТУ.................. 795
8.3 ТРЕНІНГ «ЗЛІКУВАННЯ ВІД ГОРЯ» . .... . . 806
8.4 ТРЕНІНГ З КОРОТКОТЕРМІНОВОЇ ПОЗИТИВНОЇ ТЕРАПІЇ.................. 832
Розділ 9. ВТОРИНА ТРАВМА........... 862
9.1 СИНДРОМ ВИГОРАННЯ І ВТОРИННА ТРАВМА.. 862
9.2 ОЦІНКА ВТОРИННОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ..... 880
9.3 СУПЕРВІЗІЯ................ 887
9.4 РОБОТА З ВТОРИНОЮ ТРАВМОЮ....... 895
ЛІТЕРАТУРИ 923-
Наприкінці XX століття сталося величезна кількість лих і катастроф, світ буквально захльостує епідемія терористичних актів. Поняття екстремальних, кризових та надзвичайних ситуацій ще не набули вичерпного визначення. Звісно ж, недостатньо розглядати їх лише з погляду об'єктивних особливостей, не враховуючи психологічні складові, такі, як, наприклад, сприйняття, розуміння, реагування і поведінка людей таких ситуаціях. Людина так чи інакше психологічно залучена до екстремальної ситуації: як її ініціатор, чи як жертва, чи як очевидець.
Люди, які опинилися в екстремальних ситуаціях, проходять у своїх психологічних станах ряд етапів. Спочатку виникає гострий емоційний шок, який характеризується загальною психічною напругою з переважанням почуття розпачу та страху при загостреному сприйнятті.
Потім настає психофізіологічна демобілізація, істотне погіршення самопочуття та психоемоційного стану з переважанням почуття розгубленості, панічних реакцій, зниженням моральних норм поведінки, зменшенням рівня ефективності діяльності та мотивації до неї, депресивними тенденціями. На цьому, другому, етапі ступінь і характер психогенних порушень багато в чому залежать не тільки від екстремальної ситуації, її інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дії, але і від особливостей особистості постраждалих, а також від збереження небезпеки і від нових стресових впливів.
На зміну цьому етапу приходить стадія дозволу, коли поступово стабілізується настрій та самопочуття, проте зберігаються знижений емоційний фон та контакти з оточуючими обмежені. Потім настає стадія відновлення, коли активізується міжособистісне спілкування.
На третьому етапі у людини, яка пережила екстремальний стрес, відбувається складна емоційна та когнітивна переробка ситуації, оцінка власних переживань та відчуттів. При цьому актуальності набувають також фактори, що травмують психіку, пов'язані зі зміною життєвого стереотипу. Стаючи хронічними, ці фактори сприяють формуванню стійких психогенних розладів. Їх особливістю є наявність вираженого тривожного напруження, страху, різних вегетативних дисфункцій, що згодом породжують психосоматичні порушення. У тих, хто пережив екстремальну ситуацію, значно знижується працездатність, а також критичне ставлення до своїх можливостей.
При наданні психологічної допомоги людям, які побували в екстремальних ситуаціях, слід взяти до уваги одне дуже важливе становище – справжнє лихо настає тоді, коли закінчується дія стихії та починається надання допомоги постраждалим. Адже, з одного боку, не лише самі надзвичайні ситуації, а й масштаби їхніх руйнівних дій, їхня раптовість, поширеність стресів, що викликаються ними, тощо. багато в чому визначаються особливостями передкатастрофного розвитку. А з іншого, лише у посткатастрофний період можна реально визначити рівень деструктивного впливу катастрофи на динаміку соціальної структури, на виробничу, соціокультурну, психологічну взаємодію людей, на демографічні процеси в зонах лиха. Саме тому в сучасних умовах дедалі актуальнішими стають питання психологічної та психосоціальної роботи з різними категоріями людей, які побували в екстремальних ситуаціях. Проте, незважаючи на всю важливість та актуальність надання психологічної допомоги населенню під час і після екстремальних ситуацій, ці проблеми залишаються відносно новими і для практичної психології, і для психологічної практики.
Пропонована до вашої уваги книга є довідником з теорії та методів надання психологічної допомоги людям як безпосередньо під час екстремальної ситуації, так і на віддалених етапах. Тому книга змістовно складається з двох частин: перший розділ присвячений роботі психолога в осередку екстремальної ситуації.
Вона включає не тільки відомі на сьогоднішній день техніки психологічного втручання (наприклад, такі, як дебрифінг), а й набір рекомендацій щодо виживання в екстремальних ситуаціях та методи надання першої медичної допомоги постраждалим. Нам здалося важливим включити ці розділи до довідника, оскільки цими навичками, безумовно, має володіти психолог, який працює в осередку екстремальної ситуації.
Інші розділи довідника присвячені опису методів психологічної роботи з віддаленими наслідками екстремальних ситуацій. Ці ситуації характеризуються перш за все екстремальним впливом на психіку людини, що викликають у нього травматичний стрес, психологічні наслідки якого в крайньому своєму прояві виражаються в посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), що виникає як затяжна або відстрочена реакція на серйозні загрози життю або здоров'ю ситуації. Загальні закономірності виникнення та розвитку ПТСР не залежать від того, які конкретно травматичні події спричинили психологічні та психосоматичні порушення, хоча в психологічній картині ПТСР специфіка травматичного стресора (військові дії, насильство тощо), безсумнівно, знаходить відображення. Однак головним є те, що ці події мали екстремальний характер, виходили за межі звичайних людських переживань і викликали інтенсивний страх за своє життя, жах та відчуття безпорадності.
Глава 2 присвячена розгляду питань діагностики ПТСР, а глава 3 – опис деяких моделей і технік психотерапії, добре зарекомендували себе під час роботи з цим розладом.
Глави 4–8 присвячені розгляду конкретних випадків екстремальних ситуацій, що найчастіше призводять до виникнення ПТСР, таких як: насильство над жінками та дітьми, участь у бойових діях, переживання гострого горя (втрати), суїцидальна поведінка. Кожна глава побудована в такий спосіб, що більшість займає опис конкретних технік психотерапії ПТСР, насамперед як групових тренінгів.
Глава 9 присвячена питанням вторинної травматизації людей, які працюють із травмою – психологів, рятувальників, ліквідаторів. Володіння навичками психологічної само- та взаємодопомоги в умовах кризових та екстремальних ситуацій має велике значення для фахівців служби екстреної психологічної допомоги – не тільки з метою запобігання психічній травматизації, а й для підвищення стійкості до стресових впливів та готовності швидко реагувати у надзвичайних ситуаціях.
Довідник призначений для практикуючих психологів та психотерапевтів, які працюють як безпосередньо в екстремальних ситуаціях, так і з їх віддаленими наслідками. Це не підручник з теорії та не дослідження. Цей довідник, насамперед, збірка технік, точніше – вправ, які психолог (психотерапевт, консультант) може використати у своїй практичній роботі.
Хочемо особливо відзначити, що запропоновані у цій книзі вправи призначені для самостійного використання людьми, які мають психологічної освіти. Заняття проводяться під керівництвом терапевта, і тільки після того, як будь-яка техніка буде освоєна, їх можна виконувати самостійно, наприклад – у вигляді домашнього завдання.
ПЕРЕДМОВА
Надзвичайні ситуації набувають у сучасних соціально-політичних умовах дедалі ширше поширення. Все частіше діти та дорослі потрапляють до умов техногенних катастроф, стихійних лих, зазнають насильства, стають заручниками. Тому інтерес до психології екстремальних ситуацій у сучасному світінеухильно зростає як серед політиків, соціологів, філософів, так і серед практичних психологів. Психологія екстремальних ситуацій становить до теперішнього часу один з найважливіших розділів прикладної психології, який включає як діагностику психічних станів людини, що переживає або пережила надзвичайні обставини, так і напрямки, методи, техніки, прийоми психологічної допомоги: психологічної корекції, консультування і психотерапії.
Значна увага приділяється у психологічній літературі виявленню, психологічному аналізу та класифікації різноманітних психічних феноменів, що виникають у жертв екстремальних подій. Зокрема, психологічні феномени, що виникають в умовах впливу надзвичайних факторів, описуються в літературі під назвою посттравматичного стресового синдрому, або посттравматичного стресового розладу. Ці стани характеризуються домінуванням гострих чи хронічних негативних емоційних переживань: тривоги, страху, депресії, агресії, дратівливості, дисфорії. Афекти, що виникають у цих станах, можуть досягати такого ступеня інтенсивності, що вони надають дезорганізуючий вплив на інтелектуально-мнестичну діяльність людини, ускладнюючи процес адаптації до подій, що відбуваються. Інтенсивні емоційні переживання, такі, як страх, паніка, жах, розпач, можуть ускладнювати адекватне сприйняття дійсності, правильну оцінку ситуації, заважаючи ухваленню рішень та знаходженню адекватного виходу зі стресової ситуації. Ці явища, що відображають феноменологію психічного функціонування людини в кризі, опиняються в центрі уваги як лікарів-психіатрів та психотерапевтів, так і психологів, які надають психологічну допомогу людям, які постраждали у надзвичайних ситуаціях.
У значній частині випадків наслідками травматичного стресу, пов'язаного з переживанням екстремальних життєвих ситуацій, є такі форми адиктивної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, зловживання лікарськими препаратами. Алкоголь або наркотик можуть використовуватися як релаксуючі засоби, що дозволяють зняти або частково нівелювати гострий дискомфорт, напруга, розгубленість, страх. Надмірний стрес може впливати і на вітальні (життєві) функції, такі як сексуальна поведінка або харчування. Таким чином, наслідками травматичного стресу є не тільки тривалі або гострі емоційно-негативні стани, що ускладнюють життєдіяльність людини, але також і порушення поведінки, які представляють сферу інтересів лікарів-психіатрів. Тим часом подібні порушення поведінки мають психологічні причини, пов'язані з недостатністю особистісних ресурсів для подолання стресу або з надмірністю та надмірністю дезадаптуючих впливів у надзвичайних обставинах.
Існують життєві ситуаціїзнайомі кожному, які є настільки травматичними, що вимагають допомоги з боку, оскільки сама людина впоратися з переживанням стресу не може. Наприклад, ситуація смерті, втрати близької людини, розрив відносин - коли особистісних ресурсів може виявитися недостатньо. Щоб упоратися з надзвичайною стресовою дією, люди, які переживають втрату, часто починають зловживати алкоголем, лікарськими препаратами. Внаслідок хронічної напруги у них можуть виникнути також різноманітні психосоматичні розлади. Психологи активно досліджують причини виникнення так званих психо соматичних захворювань, за яких найбільше значеннямають саме психологічні чинники. Такі соматичні страждання, як виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, неспецифічний виразковий коліт, гіпертонія або ішемічна хвороба серця, часто виникають внаслідок надзвичайних обставин на тлі тривалих та інтенсивних станів гніву, люті, агресії або страху, відчаю, депресії. Таким чином, особи, які пережили стрес, можуть виявитися пацієнтами лікаря.
Психологія екстремальних ситуацій має як свій теоретичний аспект, пов'язаний з вивченням особливостей психічного функціонування в кризі, так і практичне застосування, яке визначається необхідністю надавати психологічну допомогу постраждалим у критичних ситуаціях людям. Подібна психологічна допомога необхідна для запобігання порушенням поведінки та профілактики психосоматичних розладів. Вона передбачає нормалізацію психічного стану з нівелюванням негативних переживань, які мають такий руйнівний вплив як у психічні, і на соматичні функції людини. Основним завданням психологічної допомоги є актуалізація адаптивних та компенсаторних ресурсів особистості, мобілізація психологічного потенціалу для подолання. негативних наслідківнадзвичайних обставин. Наслідком ефективної психологічної допомоги постраждалим є оптимізація психічного стану та поведінки людини в екстремальних ситуаціях.
У довіднику практичного психолога, присвяченому екстремальним ситуаціям, який пропонується до вашої уваги, розкриваються як теоретичні аспекти, що дозволяють зрозуміти специфіку цих ситуацій, їх значення для людини, так і практичні, прикладні аспекти: автор пропонує конкретні способи подолання травматичного стресу, конкретні форми поведінки впоратися з надзвичайними ситуаціями. Тут також наводяться конкретні рекомендації, які можуть бути корисними не тільки практичним психологам, але також і всім особам, які надають допомогу постраждалим: лікарям, рятувальникам, військовим, пожежникам.
Соловйова С.Л.,
доктор психологічних наук, професор,
завідувач кафедри психології та педагогіки Санкт-Петербурзької
Державної медичної академії ім. І.І. Мечнікова
Наприкінці XX століття сталося величезна кількість лих і катастроф, світ буквально захльостує епідемія терористичних актів. Поняття екстремальних, кризових та надзвичайних ситуацій ще не набули вичерпного визначення. Звісно ж, недостатньо розглядати їх лише з погляду об'єктивних особливостей, не враховуючи психологічні складові, такі, як, наприклад, сприйняття, розуміння, реагування і поведінка людей таких ситуаціях. Людина так чи інакше психологічно залучена до екстремальної ситуації: як її ініціатор, чи як жертва, чи як очевидець.
Люди, які опинилися в екстремальних ситуаціях, проходять у своїх психологічних станах ряд етапів. Спочатку виникає гострий емоційний шок, який характеризується загальною психічною напругою з переважанням почуття розпачу та страху при загостреному сприйнятті.
Потім настає психофізіологічна демобілізація, істотне погіршення самопочуття та психоемоційного стану з переважанням почуття розгубленості, панічних реакцій, зниженням моральних норм поведінки, зменшенням рівня ефективності діяльності та мотивації до неї, депресивними тенденціями. На цьому, другому, етапі ступінь і характер психогенних порушень багато в чому залежать не тільки від екстремальної ситуації, її інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дії, але і від особливостей особистості постраждалих, а також від збереження небезпеки і від нових стресових впливів.
На зміну цьому етапу приходить стадія дозволу, коли поступово стабілізується настрій та самопочуття, проте зберігаються знижений емоційний фон та контакти з оточуючими обмежені. Потім настає стадія відновлення, коли активізується міжособистісне спілкування.
На третьому етапі у людини, яка пережила екстремальний стрес, відбувається складна емоційна та когнітивна переробка ситуації, оцінка власних переживань та відчуттів. При цьому актуальності набувають також фактори, що травмують психіку, пов'язані зі зміною життєвого стереотипу. Стаючи хронічними, ці фактори сприяють формуванню стійких психогенних розладів. Їх особливістю є наявність вираженого тривожного напруження, страху, різних вегетативних дисфункцій, що згодом породжують психосоматичні порушення. У тих, хто пережив екстремальну ситуацію, значно знижується працездатність, а також критичне ставлення до своїх можливостей.
При наданні психологічної допомоги людям, які побували в екстремальних ситуаціях, слід взяти до уваги одне дуже важливе становище – справжнє лихо настає тоді, коли закінчується дія стихії та починається надання допомоги постраждалим. Адже, з одного боку, не лише самі надзвичайні ситуації, а й масштаби їхніх руйнівних дій, їхня раптовість, поширеність стресів, що викликаються ними, тощо. багато в чому визначаються особливостями передкатастрофного розвитку. А з іншого, лише у посткатастрофний період можна реально визначити рівень деструктивного впливу катастрофи на динаміку соціальної структури, на виробничу, соціокультурну, психологічну взаємодію людей, на демографічні процеси в зонах лиха. Саме тому в сучасних умовах дедалі актуальнішими стають питання психологічної та психосоціальної роботи з різними категоріями людей, які побували в екстремальних ситуаціях. Проте, незважаючи на всю важливість та актуальність надання психологічної допомоги населенню під час і після екстремальних ситуацій, ці проблеми залишаються відносно новими і для практичної психології, і для психологічної практики.
Пропонована до вашої уваги книга є довідником з теорії та методів надання психологічної допомоги людям як безпосередньо під час екстремальної ситуації, так і на віддалених етапах. Тому книга змістовно складається з двох частин: перший розділ присвячений роботі психолога в осередку екстремальної ситуації.
Вона включає не тільки відомі на сьогоднішній день техніки психологічного втручання (наприклад, такі, як дебрифінг), а й набір рекомендацій щодо виживання в екстремальних ситуаціях та методи надання першої медичної допомоги постраждалим. Нам здалося важливим включити ці розділи до довідника, оскільки цими навичками, безумовно, має володіти психолог, який працює в осередку екстремальної ситуації.
Інші розділи довідника присвячені опису методів психологічної роботи з віддаленими наслідками екстремальних ситуацій. Ці ситуації характеризуються перш за все екстремальним впливом на психіку людини, що викликають у нього травматичний стрес, психологічні наслідки якого в крайньому своєму прояві виражаються в посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), що виникає як затяжна або відстрочена реакція на серйозні загрози життю або здоров'ю ситуації. Загальні закономірності виникнення та розвитку ПТСР не залежать від того, які конкретно травматичні події спричинили психологічні та психосоматичні порушення, хоча в психологічній картині ПТСР специфіка травматичного стресора (військові дії, насильство тощо), безсумнівно, знаходить відображення. Однак головним є те, що ці події мали екстремальний характер, виходили за межі звичайних людських переживань і викликали інтенсивний страх за своє життя, жах та відчуття безпорадності.
Глава 2 присвячена розгляду питань діагностики ПТСР, а глава 3 – опис деяких моделей і технік психотерапії, добре зарекомендували себе під час роботи з цим розладом.
Глави 4–8 присвячені розгляду конкретних випадків екстремальних ситуацій, що найчастіше призводять до виникнення ПТСР, таких як: насильство над жінками та дітьми, участь у бойових діях, переживання гострого горя (втрати), суїцидальна поведінка. Кожна глава побудована в такий спосіб, що більшість займає опис конкретних технік психотерапії ПТСР, насамперед як групових тренінгів.
Глава 9 присвячена питанням вторинної травматизації людей, які працюють із травмою – психологів, рятувальників, ліквідаторів. Володіння навичками психологічної само- та взаємодопомоги в умовах кризових та екстремальних ситуацій має велике значення для фахівців служби екстреної психологічної допомоги – не тільки з метою запобігання психічній травматизації, а й для підвищення стійкості до стресових впливів та готовності швидко реагувати у надзвичайних ситуаціях.
Довідник призначений для практикуючих психологів та психотерапевтів, які працюють як безпосередньо в екстремальних ситуаціях, так і з їх віддаленими наслідками. Це не підручник з теорії та не дослідження. Цей довідник, насамперед, збірка технік, точніше – вправ, які психолог (психотерапевт, консультант) може використати у своїй практичній роботі.
Хочемо особливо відзначити, що запропоновані у цій книзі вправи призначені самостійного використання людьми, які мають психологічного освіти. Заняття проводяться під керівництвом терапевта, і тільки після того, як будь-яка техніка буде освоєна, їх можна виконувати самостійно, наприклад – у вигляді домашнього завдання.
ПЕРЕДМОВА
Надзвичайні ситуації набувають у сучасних соціально-політичних умовах дедалі ширше поширення. Все частіше діти та дорослі потрапляють до умов техногенних катастроф, стихійних лих, зазнають насильства, стають заручниками. Тому інтерес до психології екстремальних ситуацій у світі неухильно зростає, як серед політиків, соціологів, філософів, і серед практичних психологів. Психологія екстремальних ситуацій становить до теперішнього часу один з найважливіших розділів прикладної психології, який включає як діагностику психічних станів людини, що переживає або пережила надзвичайні обставини, так і напрямки, методи, техніки, прийоми психологічної допомоги: психологічної корекції, консультування і психотерапії.
Значна увага приділяється у психологічній літературі виявленню, психологічному аналізу та класифікації різноманітних психічних феноменів, що виникають у жертв екстремальних подій. Зокрема, психологічні феномени, що виникають в умовах впливу надзвичайних факторів, описуються в літературі під назвою посттравматичного стресового синдрому, або посттравматичного стресового розладу. Ці стани характеризуються домінуванням гострих чи хронічних негативних емоційних переживань: тривоги, страху, депресії, агресії, дратівливості, дисфорії. Афекти, що виникають у цих станах, можуть досягати такого ступеня інтенсивності, що вони надають дезорганізуючий вплив на інтелектуально-мнестичну діяльність людини, ускладнюючи процес адаптації до подій, що відбуваються. Інтенсивні емоційні переживання, такі, як страх, паніка, жах, розпач, можуть ускладнювати адекватне сприйняття дійсності, правильну оцінку ситуації, заважаючи ухваленню рішень та знаходженню адекватного виходу зі стресової ситуації. Ці явища, що відображають феноменологію психічного функціонування людини в кризі, опиняються в центрі уваги як лікарів-психіатрів та психотерапевтів, так і психологів, які надають психологічну допомогу людям, які постраждали у надзвичайних ситуаціях.
У значній частині випадків наслідками травматичного стресу, пов'язаного з переживанням екстремальних життєвих ситуацій є такі форми адиктивної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, зловживання лікарськими препаратами. Алкоголь або наркотик можуть використовуватися як релаксуючі засоби, що дозволяють зняти або частково нівелювати гострий дискомфорт, напруга, розгубленість, страх. Надмірний стрес може впливати і на вітальні (життєві) функції, такі як сексуальна поведінка або харчування. Таким чином, наслідками травматичного стресу є не тільки тривалі або гострі емоційно-негативні стани, що ускладнюють життєдіяльність людини, але також і порушення поведінки, які представляють сферу інтересів лікарів-психіатрів. Тим часом подібні порушення поведінки мають психологічні причини, пов'язані з недостатністю особистісних ресурсів для подолання стресу або з надмірністю та надмірністю дезадаптуючих впливів у надзвичайних обставинах.
Існують життєві ситуації, знайомі кожному, які є настільки травматичними, що вимагають допомоги з боку, оскільки сама людина впоратися з переживанням стресу не може. Наприклад, ситуація смерті, втрати близької людини, розрив відносин - коли особистісних ресурсів може виявитися недостатньо. Щоб упоратися з надзвичайною стресовою дією, люди, які переживають втрату, часто починають зловживати алкоголем, лікарськими препаратами. Внаслідок хронічної напруги у них можуть виникнути також різноманітні психосоматичні розлади. Психологи активно досліджують причини виникнення про психосоматичних захворювань, у яких найбільше значення мають саме психологічні чинники. Такі соматичні страждання, як виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, неспецифічний виразковий коліт, гіпертонія або ішемічна хвороба серця, часто виникають внаслідок надзвичайних обставин на тлі тривалих та інтенсивних станів гніву, люті, агресії або страху, відчаю, депресії. Таким чином, особи, які пережили стрес, можуть виявитися пацієнтами лікаря.
Психологія екстремальних ситуацій має як свій теоретичний аспект, пов'язаний з вивченням особливостей психічного функціонування в кризі, так і практичне застосування, яке визначається необхідністю надавати психологічну допомогу постраждалим у критичних ситуаціях людям. Подібна психологічна допомога необхідна для запобігання порушенням поведінки та профілактики психосоматичних розладів. Вона передбачає нормалізацію психічного стану з нівелюванням негативних переживань, які мають такий руйнівний вплив як у психічні, і на соматичні функції людини. Основним завданням психологічної допомоги є актуалізація адаптивних та компенсаторних ресурсів особистості, мобілізація психологічного потенціалу для подолання негативних наслідків надзвичайних обставин. Наслідком ефективної психологічної допомоги постраждалим є оптимізація психічного стану та поведінки людини в екстремальних ситуаціях.
У довіднику практичного психолога, присвяченому екстремальним ситуаціям, який пропонується до вашої уваги, розкриваються як теоретичні аспекти, що дозволяють зрозуміти специфіку цих ситуацій, їх значення для людини, так і практичні, прикладні аспекти: автор пропонує конкретні способи подолання травматичного стресу, конкретні форми поведінки впоратися з надзвичайними ситуаціями. Тут також наводяться конкретні рекомендації, які можуть бути корисними не тільки практичним психологам, але також і всім особам, які надають допомогу постраждалим: лікарям, рятувальникам, військовим, пожежникам.
Соловйова С.Л.,
доктор психологічних наук, професор,
завідувач кафедри психології та педагогіки Санкт-Петербурзької
Державної медичної академії ім. І.І. Мечнікова
У людини в екстремальній ситуації можуть з'являтися такі симптоми (Крюкова та ін., 2001):
Галюцинації в апатія у ступор
Двигун збудження
Агресія
Істерика
Нервова тремтіння
Допомога психолога у цій ситуації полягає, насамперед, у створенні умов нервової «розрядки».
Маячня та галюцинації. Критична ситуація викликає у людини потужний стрес, призводить до сильної нервової напруги, порушує рівновагу в організмі, негативно позначається на здоров'я в цілому – не лише фізичному, а й психічному теж. Це може загострити вже наявне психічне захворювання.
До основних ознак марення відносяться хибні уявлення або висновки, в помилковості яких постраждалого неможливо переконати.
Галюцинації характеризуються тим, що потерпілий переживає відчуття присутності уявних об'єктів, які на даний момент не впливають на відповідні органи чуття (чує голоси, бачить людей, відчуває запахи та інше).
В даному випадку:
1. Зверніться до медичних працівників, викличте бригаду швидкої психіатричної допомоги.
2. До прибуття фахівців слідкуйте за тим, щоб постраждалий не зашкодив собі та оточуючим. Заберіть від нього предмети, що становлять потенційну небезпеку.
3. Ізолюйте постраждалого і не залишайте його одного.
Апатіяможе виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи; або в ситуації, коли людина зазнає серйозної невдачі, перестає бачити зміст своєї діяльності; або коли не вдалося когось врятувати, і близький, що потрапив у біду, загинув.
Навалюється відчуття втоми таке, що не хочеться ні рухатися, ні говорити, рухи та слова даються насилу.
У душі - порожнеча, байдужість, немає сил навіть на вияв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки та допомоги в такому стані, то апатія може перейти в депресію (важкі та болючі емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, безперспективність тощо).
У стані апатії людина може перебувати від кількох годин до кількох тижнів.
Основними ознаками апатії є:
байдуже ставлення до оточуючого;
млявість, загальмованість;
Повільна, з довгими паузами, мова.
В даному випадку:
1. Поговоріть із постраждалим. Поставте йому кілька простих питань: «Як тебе звуть?»; "Як ти себе почуваєш?"; "Хочеш їсти?".
2. Проводьте постраждалого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватись (обов'язково зняти взуття).
3. Візьміть потерпілого за руку або покладіть свою руку йому на чоло.
4. Дайте потерпілому можливість поспати чи просто полежати.
5. Якщо немає можливості відпочити (пригода на вулиці, громадському транспорті, очікування закінчення операції в лікарні), то більше говоріть з постраждалим, залучайте його в будь-яку спільну діяльність (прогулятися, сходити випити чаю чи кави, допомогти оточуючим, які потребують допомоги).
Ступор. Ступор одна із найсильніших захисних реакцій організму. Вона настає після найсильніших нервових потрясінь (вибух, напад, жорстоке насильство), коли людина витратить на виживання стільки енергії, що сил на контакт із навколишнім світом вже немає.
Ступор може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Тому, якщо не допомогти і постраждалий пробуде в такому стані досить довго, це призведе до його фізичного виснаження. Оскільки контакту з навколишнім світом немає, постраждалий не помітить небезпеки і не вживе дій, щоб її уникнути.
Основними ознаками ступору є:
Різке зниження чи відсутність довільних рухів та мови;
відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики, щипки);
"застигання" у певній позі, заціпеніння (numbing), стан повної нерухомості;
Можливе напруження окремих груп м'язів.
В даному випадку:
1. Зігніть постраждалому пальці на обох руках і притисніть їх до основи долоні. Великі пальці мають бути виставлені назовні.
2. Кінчиками великого та вказівного пальців масажуйте постраждалому крапки, розташовані на лобі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся та бровами, чітко над зіницями.
3. Долоню вільної руки покладіть на груди постраждалого. Підлаштуйте своє дихання під ритм дихання.
4. Людина, перебуваючи у ступорі, може чути та бачити. Тому говоріть йому на вухо тихо, повільно та чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами домогтися реакції потерпілого, вивести його із заціпеніння.
Двигун збудження. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається навколо неї. Він не може визначити, де вороги, а де помічники, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає схожою на тварину, що кидається в клітці.
Основними ознаками рухового збудження є:
Різкі рухи, часто безцільні та безглузді дії;
Ненормально гучне мовлення чи підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі);
Часто відсутня реакція на оточуючих (зауваження, прохання, накази).
В даному випадку:
1. Використовуйте прийом «захоплення»: перебуваючи ззаду, просуніть свої руки потерпілому під пахви, притисніть його до себе і злегка перекиньте на себе.
2. Ізолюйте постраждалого від оточуючих.
3. Масируйте "позитивні" точки. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває. («Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося? Ти хочеш втекти, сховатися від того, що відбувається?»)
4. Не сперечайтеся з постраждалим, не ставте запитань, у розмові уникайте фраз із часткою «не», які стосуються небажаних дій (наприклад: «Не бігай», «Не розмахуй руками», «Не кричи»).
5. Пам'ятайте, що постраждалий може завдати шкоди собі та іншим.
6. Двигун збудження зазвичай триває недовго і може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивною поведінкою (див. допомогу при даних станах).
Агресія. Агресивна поведінка – один із мимовільних способів, яким організм людини «намагається» знизити високу внутрішню напругу. Прояв злоби чи агресії може зберігатися достатньо довгий часі заважати самому постраждалому та оточуючим.
Основними ознаками агресії є:
Роздратування, невдоволення, гаїв (з будь-якого, навіть незначного приводу);
Нанесення навколишнім ударів руками чи будь-якими предметами;
Словесна образа, лайка;
М'язова напруга;
Підвищення артеріального тиску.
В даному випадку:
1. Зведіть до мінімуму кількість оточуючих.
2. Дайте потерпілому можливість «випустити пару» (наприклад, виговоритися чи «побити» подушку).
3. Доручіть йому роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням.
4. Демонструйте доброзичливість. Навіть якщо ви не погоджуєтесь з постраждалим, не звинувачуйте його самого, а висловлюйтеся з приводу його дій. Інакше агресивна поведінка буде спрямована на вас. Не можна говорити: Що ж ти за людина! Слід сказати: «Ти жахливо сердишся, тобі хочеться все рознести дощенту. Давай разом спробуємо знайти вихід із цієї ситуації».
5. Намагайтеся розрядити обстановку смішними коментарями чи діями.
6. Агресія може бути погашена страхом покарання:
Якщо немає мети отримати зиск від агресивної поведінки:
Якщо суворе покарання і ймовірність його здійснення велика.
7. Якщо не надати допомогу розлюченій людині, це призведе до небезпечних наслідків: через зниження контролю за своїми діями людина буде робити необдумані вчинки, може завдати каліцтва собі та іншим.
Страх. Дитина прокидається вночі від того, що йому наснився кошмар. Він боїться чудовиськ, що живуть під ліжком. Якось потрапивши в автомобільну катастрофу, чоловік не може знову сісти за кермо. Людина, яка пережила землетрус, відмовляється йти у свою вцілілу квартиру. А той, хто зазнав насильства, насилу змушує себе входити у свій під'їзд. Причиною цього є страх.
До основних ознак страху ставляться:
Напруга м'язів (особливо лицьових);
Сильне серцебиття;
Прискорене поверхневе дихання;
Знижений контроль за власною поведінкою.
Панічний страх, страх може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, збудження, агресивну поведінку. При цьому людина погано контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбувається довкола.
В цій ситуації:
1. Покладіть руку постраждалого на зап'ястя, щоб він відчув ваш спокійний пульс. Це буде для нього сигналом: "Я зараз поруч, ти не один!".
2. Дихайте глибоко та рівно. Заохочуйте постраждалого дихати в одному з вами ритмі.
3. Якщо потерпілий каже, слухайте його, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.
4. Зробіть потерпілому легкий масаж найнапруженіших м'язів тіла.
Нервова тремтіння. Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольована нервова тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм «скидає» напругу.
Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться всередині, в тілі, і викликає м'язові болі, а надалі може призвести до розвитку таких серйозних захворювань, як гіпертонія, виразка та ін.
Тремтіння починається раптово - відразу після інциденту або через якийсь час;
Виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих його частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити сигарету);
Реакція продовжується досить довго (до декількох годин);
Потім людина відчуває сильну втому і потребує відпочинку.
В даному випадку:
1. Потрібно посилити тремтіння.
2. Візьміть постраждалого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.
3. Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.
4. Після завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано укласти його спати.
5. Не можна:
Обіймати постраждалого чи притискати його себе;
Укривати постраждалого чимось теплим;
Заспокоювати постраждалого, говорити, щоб він узяв себе до рук.
Плач. Коли людина плаче, всередині у неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поряд є хтось, з ким можна поділити горе.
Основні ознаки цього стану:
Людина вже плаче або готова розплакатися;
Тремтять губи;
Спостерігається відчуття пригніченості;
На відміну від істерики немає ознак збудження.
Якщо людина стримує сльози, не відбувається емоційної розрядки, полегшення. Коли ситуація затягується, внутрішня напруга може завдати шкоди фізичному та психічному здоров'ю людини.
В даному випадку:
1. Не залишайте постраждалого одного.
2. Встановіть фізичний контакт із постраждалим (візьміть за руку, покладіть свою руку йому на плече або спину, погладьте його по голові). Дайте йому відчути, що ви поряд.
3. Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть постраждалому виплеснути своє горе): періодично вимовляйте «ага», «так», кивайте головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте та співчуваєте; повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких висловлює свої почуття; говоріть про свої почуття та почуття постраждалого.
4. Не намагайтеся заспокоїти постраждалого. Дайте йому можливість виплакатися і виговоритися, «виплеснути» горе, страх, образу.
5. Не ставте запитань, не давайте порад. Ваше завдання – вислухати.
Істерика. Істеричний напад триває кілька хвилин або кілька годин.
Основні ознаки:
Зберігається свідомість;
Надмірне збудження, безліч рухів, театральні пози;
Мова емоційно насичена, швидка;
Крики, ридання.
В даному випадку:
1. Видаліть глядачів, створіть спокійну обстановку. Залиштеся з постраждалим наодинці, якщо це не є небезпечним для вас.
2. Несподівано вчиніть дію, яка може сильно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, різко крикнути на постраждалого).
3. Говоріть із постраждалим короткими фразами, впевненим тоном («Випий води», «Умийся»).
4. Після істерики настає занепад сил. Покладіть постраждалого спати. До прибуття спеціаліста спостерігайте за його станом.
5. Не потурайте бажанням потерпілого.
Екстремальні ситуації (насильство), пов'язані з загрозою життю.
До подібних ситуацій належать захоплення терористами, пограбування, розбійний напад.
За короткий часвідбувається зіткнення з реальною загрозою смерті (у повсякденному житті психіка створює захист, дозволяючи сприймати смерть як щось далеке чи навіть нереальне). Змінюється образ світу, реальність представляється сповненою фатальними випадковостями. Людина починає ділити своє життя на дві частини – до події та після неї. Виникає відчуття, що оточуючі не можуть зрозуміти його почуттів та переживань. Необхідно пам'ятати, що навіть якщо людина не зазнала фізичного насильства, вона все одно отримала сильну психічну травму.
Допомога дорослому:
1. Допоможіть постраждалому висловити почуття, пов'язані з пережитою подією (якщо він відмовляється від розмови, запропонуйте йому описати те, що сталося, свої відчуття у щоденнику або у вигляді оповідання).
2. Покажіть потерпілому, що навіть у зв'язку з найжахливішою подією можна зробити висновки, корисні для подальшого життя (нехай людина сама поміркує над тим досвідом, який він набув у ході життєвих випробувань).
3. Дайте потерпілому можливість спілкуватися з людьми, які пережили з ним трагічну ситуацію (обмін номерами телефонів учасників події).
4. Не дозволяйте потерпілому відігравати роль «жертви», тобто використовувати трагічну подію для отримання вигоди («Я не можу нічого робити, адже я пережив такі страшні хвилини»).
Допомога дитині.
Дитина, переживши насильство по відношенню до себе або членів сім'ї, ставши свідком нанесення каліцтв іншим людям, відчуває такі ж сильні почуття, що й дорослий (страх повторення події, руйнування ілюзії справедливості світу, безпорадність). Пряме насильство над дитиною може виявитися психологічно занадто важким, нестерпним для нього, що висловиться в мовчанні та заціпенінні.
У дитини може зафіксуватися у пам'яті картина події. Він знову і знову представлятиме найстрашніші моменти того, що сталося (наприклад, понівечених, поранених людей або людини, яка на нього напала).
Зв'язуючи дії злочинця з люттю, ненавистю, дитина втрачає віру в те, що дорослі можуть впоратися із собою. Він починає боятися власних неконтрольованих емоцій, особливо якщо він має фантазії про помсту.
Дитина, що пережила психотравмувальну подію, не бачить життєвої перспективи (не знає, що буде з нею через день, місяць, рік; втрачає інтерес до раніше привабливих для нього занять).
Для дитини пережита подія може спричинити зупинення особистісного розвитку.
В даному випадку:
1. Дайте дитині зрозуміти: ви серйозно ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким таке сталося»).
2. Створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якнайчастіше, розмовляйте з нею, беріть участь у її іграх).
3. Подивіться разом із дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади.
4. Зводьте розмови про подію з опису деталей на почуття.
5. Допоможіть дитині збудувати життєву перспективу (конкретні цілі на конкретні терміни).
6. Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів абсолютно нормально.
7. Підвищуйте самооцінку дитини (чаше хвалите її за добрі вчинки).
8. Заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть йому винести назовні свої переживання у вигляді образів).
9. Не можна дозволяти дитині стати тираном. Не виконуйте будь-які бажання з почуття жалю.
Сексуальне насильство . Потерпілий відчуває комплекс найсильніших переживань: почуття провини, сорому, безвиході, неможливості контролювати та оцінювати події, страх через те, що «всі дізнаються», гидливість до власного тіла.
Залежно від того, хто став ґвалтівником (незнайомий чи знайомий), психологічно ситуація сприймається по-різному.
Якщо ґвалтівником була незнайома людина, то жертва більшою мірою схильна бачити причину того, що сталося за зовнішніх обставин (пізніший час доби, безлюдна ділянка дороги тощо).
Якщо винуватець – знайомий, то причину людина шукає в собі (характер та інше). Стресова реакція після згвалтування знайомою людиною є менш гострою, але триває довше.
Бажано, щоб допомогу надавав чоловік тієї ж статі, що й потерпілий.
1. Не кидайтеся одразу обіймати потерпілого. Візьміть його за руку або покладіть свою руку йому на плече. Якщо ви побачите, що це людині неприємно, уникайте тілесного контакту.
2. Не вирішуйте за потерпілого, що йому зараз необхідно (він повинен відчувати, що не втратив контролю за реальністю).
3. Не розпитуйте постраждалого про подробиці того, що сталося. У жодному разі не звинувачуйте його в тому, що трапилося.
4. Дайте потерпілому зрозуміти, що може розраховувати вашу підтримку.
5. Якщо постраждалий починає розповідати про те, що сталося, спонукайте говорити не стільки про конкретні деталі, скільки про емоції, пов'язані з подією. Домагайтеся, щоб він говорив: «Це не моя вина, винний ґвалтівник»; «Було зроблено все можливе за таких обставин».
6. Якщо постраждалий вирішив звернутися до міліції, йдіть туди разом. При оформленні заяви, з'ясуванні прийме злочинців, він знову в подробицях переживе жахливу ситуацію. Йому буде потрібна ваша підтримка.
В умовах катастроф і стихійних лих нервово-психічні порушення виявляються у широкому діапазоні: від стану дезадаптації та невротичних, неврозоподібних реакцій до реактивних психозів. Їх вага залежить від багатьох факторів: віку, статі, рівня вихідної соціальної адаптації; індивідуальні характерологічні особливості; додаткових обтяжливих факторів на момент катастрофи (самотність, піклування про дітей, наявність хворих родичів, власна безпорадність: вагітність, хвороба тощо).
Психогенний вплив екстремальних умов складається не тільки з прямої, безпосередньої загрози життю людини, але й опосередкованої, пов'язаної з її очікуванням. Психічні реакції при повені, урагані та інших екстремальних ситуаціях не мають якогось специфічного характеру, властивого лише конкретній екстремальній ситуації. Це радше універсальні реакцію небезпека, які частота і глибина визначаються раптовістю і інтенсивністю екстремальної ситуації (Олександровський, 1989; Олександрівський та інших., 1991).
Травмуючий вплив різних несприятливих факторів, що виникають у небезпечних для життя умовах, на психічну діяльність людини поділяється на непатологічні психоемоційні (певною мірою фізіологічні) реакції та патологічні стани – психогенії (реактивні стани). Для перших характерна психологічна зрозумілість реакції, її пряма залежність від ситуації та, як правило, невелика тривалість. При непатологічних реакціях зазвичай зберігаються працездатність (хоча вона і знижена), можливість спілкування з оточуючими та критичного аналізу своєї поведінки. Типовими для людини, яка опинилася в катастрофічній ситуації, є почуття тривоги, страху, пригніченості, занепокоєння за долю рідних та близьких, прагнення з'ясувати справжні розміри катастрофи (стихійного лиха). Такі реакції також позначаються як стан стресу, психічної напруженості, афективні реакції тощо.
На відміну від непатологічних реакцій патологічні психогенні розлади є хворобливими станами, що виводять людину з ладу, що позбавляють її можливості продуктивного спілкування з іншими людьми та здатності до цілеспрямованих дій. У ряді випадків при цьому мають місце розлади свідомості, виникають психопатологічні прояви, що супроводжуються широким колом психотичних розладів.
Психопатологічні розлади в екстремальних ситуаціях мають багато спільного з клінікою порушень, що розвиваються у звичайних умовах. Однак є й суттєві відмінності. По-перше, внаслідок множинності раптово діючих психотравмуючих факторів в екстремальних ситуаціях відбувається одномоментне виникнення психічних розладів у великої кількості людей. По-друге, клінічна картина в цих випадках не настільки індивідуальна, як за «звичайних» психотравмуючих обставин, і зводиться до невеликої кількості досить типових проявів. По-третє, незважаючи на розвиток психогенних розладів і небезпечну ситуацію, що постраждав, змушений продовжувати активну боротьбу з наслідками стихійного лиха (катастрофи) задля виживання та збереження життя близьких і всіх оточуючих.
Найбільш часто спостерігаються під час та після екстремальних ситуацій психогенні розлади поєднують у 4 групи непатологічні (фізіологічні) реакції, патологічні реакції, невротичні стани та реактивні психози (див. таблицю 1.1).
Таблиця 1.1.
Психогенні розлади, що спостерігаються під час та після екстремальних ситуацій (Олександровський, 2001)
Поведінка людини в екстремальній ситуації, що раптово розвинулася, багато в чому визначається емоцією страху, яка до певних меж може вважатися фізіологічно нормальною, оскільки вона сприяє екстреній мобілізації фізичного і психічного стану, необхідної для самозбереження. При втраті критичного ставлення до власного страху, появі труднощів у доцільній діяльності, зниженні та зникненні можливості контролювати дії та приймати логічно обґрунтовані рішення формуються різні психотичні розлади (реактивні психози, афективно-шокові реакції), а також стан паніки.
Серед реактивних психозів у ситуації масових катастроф найчастіше спостерігаються афективно-шокові реакції та істеричні психози. Афективно-шокові реакції виникають при раптовому потрясенні із загрозою для життя, вони завжди нетривалі, тривають від 15–20 хвилин до кількох годин або доби та представлені двома формами шокових станів – гіпер– та гіпокінетичною. Гіпокінетичний варіант характеризується явищами емоційно-рухової загальмованості, загальним заціпенінням, іноді аж до повної знерухомленості та мутизму (афектогенний ступор). Люди застигають в одній позі, їхня міміка виражає або байдужість, або страх. Відзначаються вазомоторно-вегетативні порушення та глибоке затьмарення свідомості. Гіпер кінетичний варіант характеризується гострим психомоторним збудженням (рухова буря, фугіформна реакція). Люди кудись біжать, їхні рухи та висловлювання хаотичні, уривчасті; міміка відбиває жахливі переживання. Іноді переважає гостра мовленнєва сплутаність у вигляді нескладного мовного потоку. Люди дезорієнтовані, їхня свідомість глибоко затьмарена.
При істеричних розладах у переживаннях людини починають переважати яскраві образні уявлення, люди стають украй навіюваними і самонавіяння. У цьому фоні нерідко розвиваються порушення свідомості. Для істеричного сутінкового затьмарення свідомості характерне не повне її виключення, а звуження з дезорієнтуванням, обманами сприйняття. У поведінці людей завжди знаходить відображення конкретна психотравмуюча ситуація. У клінічній картині помітна демонстративність поведінки з плачем, безглуздим реготом, істероформними нападами. До істеричних психозів відносять також істеричний галюциноз, псевдодеменцію, пуарилізм.
Найбільш типовими проявами не психотичних (невротичних) розладів на різних етапах розвитку ситуації є гострі реакції на стрес, адаптаційні (пристосувальні) невротичні реакції, неврози (тривоги, істеричний, фобічний, депресивний, іпохондричний, неврастенія).
Гострі реакції на стрес характеризуються швидко проходять не психотичними розладами будь-якого характеру, які виникають як реакція на екстремальне фізичне навантаження або психогенну ситуацію під час стихійного лиха і зазвичай зникають через кілька годин або днів. Ці реакції протікають з переважанням емоційних порушень (стану паніки, страху, тривоги та депресії) або психомоторних порушень (стану рухового збудження, загальмованості).
Адаптаційні (пристосувальні) реакції виражаються у легких чи минучих непсихотичних розладах, що тривають довше, ніж гострі реакцію стрес. Вони спостерігаються в осіб будь-якого віку без будь-якого явного психічного розладу, що передував їм. Такі розлади часто певною мірою обмежені в клінічних проявах(парціальні) або виявляються у специфічних ситуаціях; вони, як правило, оборотні. Зазвичай вони тісно пов'язані за часом і змістом з психотравмуючими ситуаціями, викликаними важкими втратами.
До найбільш часто спостерігаються в екстремальних умовадаптаційних реакцій відносять:
Короткочасну депресивну реакцію (реакція втрати);
Затяжну депресивну реакцію;
Реакцію з переважним розладом інших емоцій (реакцію занепокоєння, страху, тривоги тощо. буд.).
До основних спостерігається форм неврозів відносять:
- Невроз тривога (страху), для якого характерне поєднання психічних і соматичних проявів тривоги, що не відповідають реальній небезпеці і проявляються або у вигляді нападів, або у вигляді стабільного стану. Тривога зазвичай буває дифузною і може наростати до стану паніки. Можуть бути інші невротичні прояви, такі, як нав'язливі або істеричні симптоми, але вони не домінують у клінічній картині;
- Істеричний невроз, що характеризується невротичними розладами, при яких переважають порушення вегетативних, сенсорних і моторних функцій («конверсійна форма»), селективна амнезія, що виникає на кшталт «умовної приємності та бажаності», навіювання і самонавіювання на тлі аффектив. Можуть мати місце виражені зміни поведінки, які іноді набувають форми істеричної фуги. Ця поведінка може імітувати психоз або, швидше, відповідати уявленню хворого на психоз;
- фобії невротичні, для яких типово невротичний стан з патологічно вираженою острахом певних предметів або специфічних ситуацій;
– депресивний невроз – він визначається невротичними розладами, що характеризуються неадекватною за силою та клінічним змістом депресією, яка є наслідком психотравмуючих обставин. Він не включає до своїх проявів вітальні компоненти, добові та сезонні коливання і визначається зосередженням хворого на психотравмуючої ситуації, що передувала хворобі. Зазвичай у переживаннях хворих відсутня проекція туги на майбутнє. Нерідко має місце тривога, а також змішаний стан тривоги та депресії;
- неврастенію, що виражається вегетативними, сенсомоторними та афективними дисфункціями і протікає за типом дратівливої слабкості з безсонням, підвищеною стомлюваністю, відволікальністю, зниженим настроєм, постійним невдоволенням собою та оточуючими. Неврастенія може бути наслідком тривалого емоційного стресу, перевтоми, виникати на тлі травматичних уражень та соматичних захворювань;
- іпохондричний невроз - проявляється головним чином надмірною заклопотаністю власним здоров'ям, функціонуванням якогось органу або, рідше, станом своїх розумових здібностей. Зазвичай хворобливі переживання поєднуються з тривогою та депресією.
Вивчення психічних розладів, що спостерігалися при екстремальних ситуаціях, а також аналіз комплексу рятувальних, соціальних і медичних заходів дають можливість схематично виділити три періоди розвитку ситуації, в яких спостерігаються різні психогенні порушення.
Перший (гострий) періодхарактеризується загрозою свого життя і загибелі близьких. Він триває з початку впливу екстремального чинника до організації рятувальних робіт (хвилини, годинник). Потужний екстремальний вплив торкається в цей період в основному вітальних інстинктів (наприклад, самозбереження) і призводить до розвитку неспецифічних, позаособистісних психогенних реакцій, основу яких становить страх різної інтенсивності. У цей час переважно спостерігаються психогенні реакції психотичного та непсихотичного рівнів. У ряді випадків можливий розвиток паніки.
Безпосередньо після гострого впливу, коли з'являються ознаки небезпеки, люди виникають розгубленість, нерозуміння те, що відбувається. За цим коротким періодом при простій реакції страху спостерігається помірне підвищення активності: рухи стають чіткими, економними, збільшується м'язова сила, що сприяє переміщенню в безпечне місце. Порушення промови обмежуються прискоренням її темпу, запинками, голос стає гучним, дзвінким. Зазначається мобілізація волі, анімація ідеаторних процесів. Мнестичні порушення в цей період представлені зниженням фіксації навколишнього, нечіткими спогадами того, що відбувається навколо, проте в повному обсязі запам'ятовуються власні дії та переживання. Характерною є зміна відчуття часу, протягом якого уповільнюється, так що тривалість гострого періоду у сприйнятті збільшена у кілька разів. При складних реакціях страху насамперед відзначаються більш виражені рухові розлади у гіпердинамічному або гіподинамічному варіантах, описаних вище. Мовна продукція уривчаста, обмежується вигуками, часом має місце афонія. Спогади про подію та свою поведінку у постраждалих у цей період недиференційовані, сумарні.
Поряд із психічними розладами нерідко відзначаються нудота, запаморочення, прискорене сечовипускання, ознобоподібний тремор, непритомність, у вагітних жінок – викидні. Сприйняття простору змінюється, спотворюються відстань між предметами, їх розміри та форма. Іноді навколишнє видається «нереальним», причому це відчуття зберігається протягом декількох годин після дії. Тривалими можуть бути і кінестетичні ілюзії (відчуття землі, що хитається, польоту, плавання і т. д.).
Людина, яка звернулася за професійною соціально-педагогічною та психологічною допомогою в ситуації кризи, перебуває в стані вираженої емоційної напруги і чекає оперативних рішень. Соціально-педагогічна робота з людиною у стані кризи будується на принципи короткострокової інтенсивної психотерапії(В. Г. Ромек та ін.):
У практиці допомоги людям у кризовій ситуації широко застосовуються профілактичні програми навчання особистісним навичкамлюдей, що наближаються до якихось важких ситуацій чи періодів у житті. Узагальнено така програма може включати такі завдання:
Загальна технологія взаємодії з людиною в кризовому стані складається з низки послідовних етапів, завдання яких сприятиме зниженню емоційної напруженості, встановленню довіри між соціальним педагогом і клієнтом, пошуку способів вирішення кризи.
Перший крок- Бесіда. Початок розмови має дві мети:
Клієнту надається можливість говорити, тоді як соціальний педагог слухає, не перебиваючи, не втручаючись передчасно в хід його мови та збираючи всю первинну інформацію. Допустимі лише нейтральні репліки, підтакування, що допомагають клієнту висловитися.
Другий крок- Встановлення відносин з клієнтом. Коли проблема, пов'язана з кризою, уточнена та сформульована, починається етап, мета якого – допомогти клієнту в аналізі проблеми.
Третій крок- встановлення та підтримання всіх здорових, позитивних, збережених сторін особистості клієнта, звернувши їх на те, щоб підвищити його самооцінку та зміцнити впевненість у собі. Одночасно необхідно встановити коло друзів та близьких клієнта, які у ситуації могли б йому допомогти. Коли це вдається, досягається мобілізація всіх ресурсів, які сам клієнт міг випустити з уваги.
Четвертий крок- Вироблення плану дій, спрямованого на подолання критичної ситуації. Соціальний педагог допомагає клієнту усвідомити варіант вирішення проблеми, з яким згоден сам клієнт. Участь клієнта у створенні плану дій накладає нього внутрішні зобов'язання виконати намічене. Угода, яка іноді укладається із соціальними педагогами, психологами на даному етапі, покликана закріпити ці зобов'язання. Соціальний педагог займає позицію "пасивної активності": тримає паузу (з метою переадресування активності клієнту); якщо щось пропонує, то у формі готових рішень, лише їх гіпотез.
Заключний етап - Підтримка і максимальне схвалення клієнта, вираження віри в нього самого, в його сили, впевненість у здійсненні наміченого.
Конкретний зміст допомоги у тому чи іншому типі кризи багато чому визначається його специфікою. Етапи технології допомоги людям, які перенесли втрату, вибудовуються відповідно до етапів переживання горя (В. Г. Ромек та ін.):
У разі раптової чи насильницької смерті необхідно неодноразово обговорювати всі найдрібніші деталі, доки вони не втратить свого страхітливого, травматичного характеру. Тільки тоді людина, яка втратила близького, зможе оплакувати її. Потрібно дати можливість виплакатися, не намагаючись обов'язково втішати. Поступово (ближче до кінця цього періоду) слід залучати скорботника до повсякденної діяльності.
3. Допомога на стадії відновлення. Людині, яка перенесла втрату, треба допомагати наново включитися в життя, планувати майбутнє. Завданням даного етапу є допомога у поверненні до звичайного життя та відтворенні життєвих смислів. Пережите інтегрується і втілюється в мотивацію та енергію для життєвих рішень. Фахівець допомагає намічати цілі, будувати нові плани. Разом із клієнтом він обговорює досягнуте у спільній роботі. Можливо, клієнту необхідно допомогти освоїти нові поведінкові навички або відновити старі, наприклад, знайомитись та підтримувати знайомства, змінити спосіб життя. Важливо осмислити, що це робиться не для того, щоб замінити втрачене: відновлення не означає забуття. Оскільки людина може неодноразово повертатися до переживань гострого періоду, необхідно давати можливість знову і знову говорити про померлого. Корисними в цей період можуть бути і будь-які прохання про допомогу з боку друзів, близьких, виконання яких допоможе втратити втрату. Іноді ефективні навіть закиди у байдужості, неувазі до близьких, нагадування про обов'язки.
Насправді "робота горя" навряд чи може бути колись повністю завершена. Важливо дотримуватись послідовності етапів соціально-педагогічної реабілітації. Не можна намагатися вселяти бадьорість в людину, коли вона перебуває на піку своїх переживань, або пропонувати їй рішення, для сприйняття яких вона не дозріла.
