Свя-той му-че-ник Се-ва-сті-ан ро-дил-ся в го-ро-де Нар-боне (Гал-лія), а об-ра-зо-ва-ня по-лу-чил у Медіо-лані. При ім-пе-ра-то-рах-со-пра-ві-те-лях Діо-клі-ті-ан і Мак-сі-мі-ан (284-305) він за-ні-мал посаду на -Чаль-ні-ка двір-цо-вої варти. Свя-той Се-ва-сті-ан поль-зо-вал-ся ав-то-ри-те-том і лю-бо-в'ю у во-і-нов і при-двор-них, бо був че-ло -ве-ком хоробрим, ис-пол-нен-ним пре-муд-ро-сті, прав-ди-вим у слов-вах, спра-вед-ли-вим у суді, пред-див-ри -тель-ним у со-ве-ті, вір-ним на служ-бі і в усіх по-ру-че-ні-ях. Будучи сам таємним христи-а-ні-ном, свя-той багато-по-мо-гал братам по вірі. За-то-чен-ні в тем-ні-цю брати-хри-сти-ані Мар-кел-лін і Марк, сна-ча-ла твер-до ис-по-ве-до-вав-шие ис -тин-ну ве-ру, під вли-я-ні-єм сліз-них уго-во-рів сво-их ро-ді-те-лей-язич-ні-ків (от-ця Тран-квіл-лі- на і матері Маркії), дружин і дітей по-ко-ле-ба-лись у своєму на-ме-ре-нии по-стра-дати за Христа. Святий Се-ва-сті-ан прийшов до царського каз-но-хра-ні-те-лю, в домі ко-то-ро-го зі-дер-жа-лися в за-клю-чіння Мар-кел-лін і Марк, і про-із-ніс вдих-но-вен-ную про-по-ведь.
«Доб-лест-ные во-и-ни Хри-сто-ви! Не кидай-те зна-ме-ні ва-ших перемог ради жіночих сліз і не да-вай-те ослаб-лення низ-ло-жен-ному під ва-ши але -Ги ворога, щоб він, отримавши знову силу, не почав з вами боротьбу. Воздві-ні-ті ж над зем-ни-ми при-стра-сти-я-ми слав-ну хо-ругвь ва-ше-го по-дви-га. Якщо б ті, кого ви бачите плачучи, знали, що є інше життя - безсмертна і безболісна, в ко-то-рой цар-ству-ет непре-ста-ю-ща радість, то непре-мен-но по-жа-ла-ли б увійти в неї з ва-ми і, пре-зи -рая тимчасове життя, намагалися б отримати вічне. Хто не хоче бути слу-жи-телем вічного життя, той і це тимчасове життя по-гу-бит на-прас-но ».
Святий Се-ва-сті-ан переконав братів йти на му-че-ні-че-ський подвиг. Мова його потряс-ла всіх при-сут-ство-ва-ших. Вони побачили, що ли-цо свя-то-го сі-я-є, як у Ан-ге-ла, явив-ши-ся сім Ан-ге-лів об-лік-ли його в світлий одяг, а Пре-крас-ний Юнак бла-го-словив про-по-вед-ни-ка і ска-зал: «Ти завжди будеш зі Мною». Же-на цар-ського каз-но-хра-ні-те-ля Ні-ко-стра-та, Зоя, 6 років тому по-те-ряв-ша дар ре-чі, при-па- ла до ног свя-то-го Се-ва-сті-а-на і зна-ка-ми про-си-ла ис-це-лити її. Святий осінив жінку хрестом знаменням, вона відразу ж за-го-во-ри-ла і про-слав-ві-ла Гос-по-да Ісуса Христа і ска-за-ла, що ві-де-ла Ан-ге-ла з роз-критою книгою, по якійсь святій Се-ва-сті-ан читав свою провідність. Тоді всі при-сут-ство-ва-ші уве-ро-ва-ли в Спа-си-те-ля світ-ра. Ні-ко-страт зняв око-ви з Мар-кел-лі-на і Мар-ка і запропонував їм сховатися, але брати від-ка-за-лися.
Марк сказав: «Нехай тер-за-ють наші ті-ла лю-би-ми му-ка-ми; вони можуть убити тіло, але душу, що ін-ту-ю-щую за віру, по-бедить не в силах ». Ні-ко-страт та його су-пру-га про-си-ли Хре-ще-ня. Свя-той Се-ва-сти-ан по-со-ве-то-вал Ні-ко-стра-ту влаштувати так, щоб Хре-ще-ня з-вер-ши-лося над мож-но великим числом людей. Тоді Ні-ко-страт по-просив на-чаль-ни-ка тю-рем Рі-ма, Клав-дія, прислати до нього в будинок всіх заклю-чених. Бе-се-дуя з уз-ні-ка-ми, Се-ва-сти-ан переконав-ся, що всі вони гідні хрещення, і покликав пре-сві-те -ра По-лі-кар-па, ко-то-рий при-го-то-вив їх до та-ін-ства огла-си-тель-ним слов-вом, пред-писал їм по-сти- ся, на-значивши со-вер-ше-ня та-ін-ства на вечір.
У цей час Клав-дій з-ві-стил Ні-ко-стра-та, що його ви-ви-ва-є рим-ський єпарх Агре-стий Хро-ма-тій для пояснення-ня , за якою-небудь причини в його будинку зі-бра-ни уз-ні-ки. Ні-ко-страт розповів Клавдію про лікування своєї дружини, і той привів до святого Се-ва-сті-а-ну сво- їх хворих си-но-вей, Сім-фо-рі-а-на і Фе-лік-са. Ве-че-ром священик По-лі-карп хрестив Тран-квіл-лі-на, його рідних і друзів, Ні-ко-стра-та та його сім'ю, Клав- дія та його син-но-вей, а також 16 осуж-ден-них уз-ни-ков. Усього но-во-хрещених було 64 че-ло-ве-ка.
Представши перед єпар-хом Хро-ма-ті-єм, Ні-ко-страт розповів йому, як святий Се-ва-сті-ан об-ра-тил їх у хри-сті -ан-ську ве-ру і багатьох вилікував від хвороб. Слова Ні-ко-стра-та переконали-ді єпар-ха. Він закликав до себе святого Се-ва-сті-а-на і пре-сві-те-ра По-лі-кар-па, про-світ-ся від них і уве- ро-вал у Христа. Разом з Хро-ма-ти-єм при-ня-ли Святе Хре-щення його син Ти-вур-тій і всі до-мо-чад-ци. К-лі-че-ство но-во-про-све-щен-них зрос-ло до 1400 че-ло-вік. За радою христиан Хро-матій залишив посаду єпар-ха. У цей час єпи-ско-пом Рі-ма був святий Га-ий (згодом па-па рим-ський, з 283 по 296 рік; пам'ять його 11 ав-гу-ста) . Свя-ти-тель бла-го-словив Хро-ма-тия, щоб він поїхав у свої по-місця на півдні Італії разом з пре-сві-те-ром По-лі-кар- прим. Христині, які були б не в силах йти на мученість, поїхали з ними. Священик По-лі-карп був посланий для затвердження но-во-о-ра-щен-них у ві-рі і з-вер-ше-ня Та-інств. Син Хро-матія, Ті-вур-тій, бажав прийняти му-че-ні-че-ство і залишився-в Римі при святому Се-ва-сті-ані. Залишилися також по-свя-щен-ний свя-ти-те-лем Га-і-єм у сан пре-сві-те-ра Тран-квіл-лін, Мар-кел-лін і Марк, по- свя-щен-ні в діа-ко-ни, Ні-ко-страт, дружина його Зоя і брат Ка-сторій, Клав-дій, син його Сім-фор-рі-ан і брат Вік-то- рин. Вони зібралися у палаці ім-пе-ра-то-ра у тай-но-го хри-сті-а-ні-на, са-нов-ні-ка Ка-сту-ла, але незабаром для них настав час постра-дати за віру.
Перший язич-ни-ки схва-ти-ли святу Зою, мо-лив-шу-ю-ся у гроб-ні-ци апо-сто-ла Петра. На суді вона му-же-ствен-но ис-по-ве-да-ла ве-ру в Христа і по-чи-ла, по-ве-шен-ная за во-ло-си над гні -ю-щи-ми від-бро-са-ми; тіло її було кинуто в річку Тибр. З'явившись у видінні свя-то-му Се-ва-сті-а-ну, вона со-общ-щи-ла про свою смерть. Після неї по-стра-дав пре-сві-тер Тран-квіл-лін: його язич-ні-ки по-бі-ли кам-ня-ми у гроб-ні-ци свя-то-го апо-сто -ла Петра, а тіло його так само кинули в Тибр. Святих Ні-ко-стра-та, Ка-сто-рія, Клав-дія, Вік-то-рі-на та Сім-фо-рі-а-на сх-ти-ли на бе-ре-гу ре -ки, коли вони відшук-ки-ва-ли те-ла му-че-ні-ків. Їх при-вели до єпар-ху, і свя-ті від-ка-за-лися виконати його ве-ле-ня - при-не-сти жертву ідолам. Тоді свя-тим му-че-ні-кам при-в'я-за-ли кам-ні на шиї і втопили в мо-ре. Свя-то Ті-вур-тія пре-дав лжехрі-сті-а-нін Торк-ват. Не добившись від речення від Христа, суддя велів поставити юного Ти-вур-тия на розкалені куті, але Господь зберіг його: Тівуртий ходив по горючих вугіллях, не відчуваючи жару. Му-чи-те-ли обез-гла-ві-ли свя-то-го Ті-вур-тія. Невідомий хрі-сті-а-нін по-хо-ро-нил свя-то-го.
Торк-ват ви-дав також святих ди-ко-нов Мар-кел-лі-на і Мар-ка і са-нов-ні-ка Ка-сту-ла. Після іс-тя-за-ний Ка-сту-ла бро-сі-ли в рів і жи-во-го за-си-па-ли зем-лей, а Мар-кел-лі-ну і Мар- ку при-гвоз-ді-ли но-ги до пня. Вони про-сто-я-ли всю ніч у мо-літ-ві, а вранці їх прон-зи-ли ко-п'я-ми.
По-след-ним був узятий на му-че-ня святої Се-ва-сті-ан. Його до-пра-ши-вал особисто ім-пе-ра-тор Діо-клі-ті-ан і, переконавшись у непо-ко-ле-бі-мо-сті свя-то-го му -Че-ні-ка, при-ка-зал від-ве-сти його за місто, при-в'я-зати до де-ре-ву і прон-зити стре-ла-ми. Же-на са-нов-ні-ка Ка-сту-ла, Ірина, при-йшла ніччю, щоб по-хо-ро-нити свя-то-го Се-ва-сті-а-на, але знайшла його живим і принесла до свого дому. Святий Се-ва-сті-ан невдовзі з-ле-чил-ся від ран. Хри-сти-ане уго-ва-ри-ва-ли його вилучити-ся з Рі-ма, але він від-ка-зал-ся. По-дой-дя до язи-че-ського хра-му, святий побачив на-прав-ляв-ших-ся ту-да ім-пе-ра-то-рів і пуб-лич-но об-ли-чив їх у нече-сті. Діо-клі-ті-ан при-ка-зал від-ві-сті свя-то-го му-че-ні-ка на іп-по-дром і стратити. Свя-то Се-ва-сті-а-на вбили, а тіло його кинули в сміттєвий рів. Свя-той му-че-ник у сон-ному ві-де-нии явився хри-сти-ан-ці Лу-кіне і з-ве-ле-л їй взяти тіло і по-хо-ро-нити в ка-та-ком-бах. Бла-го-че-сти-ва хри-сти-ан-ка з че-стю по-хо-ро-ні-ла тіло свя-то-го.
Див. також: у з-ло-же-ні свт. Ді-міт-рія Ро-стов-ського.
Святий мученик Севастіан народився у місті Нарбоні (Галія), а освіту здобув у Медіолані. За імператорів-співправителів Діоклітіана і Максиміана (284 - 305) він обіймав посаду начальника палацової варти. Святий Севастіан мав авторитет і любов у воїнів і придворних, бо був людиною хоробрим, сповненим премудрості, правдивою в словах, справедливою в суді, завбачливою в раді, вірною на службі і в усіх дорученнях. Сам таємний християнин святий багато допомагав братам по вірі. Ув'язнені в темницю брати-християни Маркеллін і Марк, які спочатку твердо сповідували істинну віру, під впливом слізних умовлянь своїх батьків-язичників (отця Транквіліна і матері Маркії), дружин і дітей похитнулися у своєму намірі постраждати за Христа. Святий Севастіан прийшов до царського стражника, в будинку якого містилися в ув'язненні Маркеллін і Марк, і промовив натхненну проповідь.
"Доблесні воїни Христові! Не кидайте прапора ваших перемог заради жіночих сліз і не давайте ослаблення скинутому під ваші ноги ворогові, щоб він, отримавши знову силу, не почав з вами боротьбу. Збудьте ж над земними пристрастями славну хоругву вашого подвигу. Якби ті, кого ви бачите плачучими, знали, що є інше життя - безсмертне і безболісне, в якому царює безперестанна радість, то неодмінно побажали б увійти в неї з вами і, зневажаючи тимчасове життя, намагалися б отримати вічне. Хто не хоче бути служителем вічного життя той і це тимчасове життя загубить даремно.
Святий Севастіан переконав братів іти на мученицький подвиг. Мова його вразила всіх присутніх. Вони побачили, що обличчя святого сяє, як у ангела, сім Ангелів, що з'явилися, одягли його в світлий одяг, а Прекрасний Юнак благословив проповідника і сказав: "Ти завжди будеш зі Мною". Дружина царського стражника Нікострата, Зоя, яка 6 років тому втратила дар мови, припала до ніг святого Севастіана і знаками просила зцілити її. Святий осінив жінку хресним знаменням, - вона відразу заговорила і прославила Господа Ісуса Христа і сказала, що бачила Ангела з розкритою книгою, за якою святий Севастіан читав свою проповідь. Тоді всі присутні повірили у Спасителя світу. Нікострат зняв кайдани з Маркелліна і Марка і запропонував їм сховатися, але брати відмовилися.
Марк сказав: "Нехай мучать наші тіла будь-якими муками; вони можуть убити тіло, але душу, войовничу за віру, перемогти не в змозі". Нікострат та його дружина просили Крещепія. Святий Севастіан порадив Нікострату влаштувати так, щоб Водохреща відбулася над можливою. більшим числомлюдей. Тоді Нікострат попросив начальника в'язниць Риму, Клавдія, надіслати до нього до будинку всіх в'язнів. Розмовляючи з в'язнями, Севастіан переконався, що всі вони гідні Хрещення, і закликав пресвітера Полікарпа, який приготував їх до таїнства словом проголошення, наказав їм постити, призначивши здійснення таїнства на вечір.
У цей час Клавдій повідомив Нікострата, що його викликає римський єпарх Агрест Хроматій для пояснення, чому в його будинку зібрані в'язні. Нікострат розповів Клавдію про зцілення своєї дружини, і той привів до святого Севастіана своїх хворих синів, Симфоріана та Фелікса. Увечері священик Полікарп хрестив Транквіліна, його рідних та друзів, Нікострата та його родину, Клавдія та його синів, а також 16 засуджених в'язнів. Усього новохрещених було 64 особи.
Представивши перед єпархом Хроматієм, Нікострат розповів йому, як святий Севастіан обернув їх у християнську віру і багатьох зцілив від хвороб. Слова Нікострата переконали єпарха. Він покликав до себе святого Севастіана та пресвітера Полікарпа, просвітився від них і повірив у Христа. Разом із Хроматієм прийняли святе Хрещення його син Тивуртій та всі домочадці. Кількість новоосвічених зросла до 1400 осіб. За порадою християн Хроматій залишив посаду єпарха. У цей час єпископом Риму був святий Гайій (згодом папа Римський, з 283 по 296 рік; пам'ять його 11 серпня). Святитель благословив Хроматія, щоб він поїхав у свої маєтки на півдні Італії разом із пресвітером Полікарпом. Християни, які не могли йти на мучеництво, поїхали з ними. Священика Полікарп було послано для утвердження новонавернених у вірі та здійснення обрядів. Син Хроматія, Тивуртій, хотів прийняти мучеництво і залишився у Римі при святому Севастіані. Залишилися також присвячений святителем Гаїєм у сан пресвітера Транквілін, Маркеллін і Марк, присвячені дияконам, Нікострат, дружина його Зоя і брат Касторій, Клавдій, син його Симфоріан і брат Вікторин. Вони збиралися в палаці імператора у таємного християнина, сановника Кастула, але незабаром їм настав час постраждати за віру.
Першою язичники схопили святу Зою, що молилася біля гробниці апостола Петра. На суді вона мужньо сповідала віру в Христа і спочила, повішена за волосся над гниючими покидьками; тіло її було кинуто до річки Тибр. З'явившись у видінні святому Севастіану, вона повідомила про свою смерть. Після неї постраждав пресвітер Транквіллін: його язичники побили камінням біля гробниці святого апостола Петра, а тіло його також кинули до Тибру. Святих Нікострата, Касторія, Клавдія, Вікторина та Симфоріана схопили на березі річки, коли вони знаходили тіла мучеників. Їх привели до єпарха, і святі відмовилися виконати його наказ - принести жертву ідолам. Тоді святим мученикам прив'язали каміння на шиї та втопили у морі. Святого Тівуртія зрадив лжехристиянин Торкват. Не добившись зречення від Христа, суддя звелів поставити юного Тивуртія на розпечене вугілля, але Господь зберіг його: Тивуртій ходив горючим вугіллям, не відчуваючи спеки. Мучители обезголовили святого Тівуртія. Невідомий християнин поховав святого.
Торкват видав також святих дияконів Маркелліна та Марка та сановника Кастула. Після катувань Кастула кинули в рів і живого засипали землею, а Маркелліну та Марку прицвяхували ноги до пня. Вони простояли всю ніч у молитві, а вранці їх пронизали списами.
Останнім був взятий на муки святий Севастіан. Його допитував особисто імператор Діоклітіан і, переконавшись у непохитності святого мученика, наказав відвести його за місто, прив'язати до дерева та пронизати стрілами. Дружина сановника Кастула, Ірина, прийшла вночі, щоб поховати святого Севастіана, але знайшла його живим і принесла до свого дому. Святий Севастіан незабаром вилікувався від ран. Християни вмовляли його піти з Риму, але він відмовився. Підійшовши до язичницького храму, святий побачив імператорів, що прямували туди, і публічно викрив їх у нечестя. Діоклітіан наказав відвести святого мученика на іподром і страчувати. Святого Севастіана вбили, а тіло його кинули у сміттєвий рів. Святий мученик у сонному видінні з'явився християнці Лукіні і наказав їй взяти тіло та поховати у катакомбах. Благочестива християнка з честю поховала тіло святого.
Свя-ті му-че-ні-ки Ес-пер, його су-пру-га Зоя та їх сини-в'я Кі-рі-ак і Фе-о-дул по-стра-да-ли за ве-ру Хрі-сто-ву у II віці, в го-не-ня Адрі-а-на (117-138). Свя-ті су-пру-ги при-ня-ли хри-сти-ан-ство в дитинстві і сво-их дітей так-же вос-пі-та-ли в глу-бо-кой ве-ре . Всі вони були ра-ба-ми знат-но-го рим-ля-ні-на Ка-тул-ла, жив-ше-го в ма-ло-азійському го-ро-ді Ат-та- лії. Слу-жа сво-е-му зем-но-му гос-по-ді-ну, свя-ті ні-ко-ли не осквер-ня-ли се-бя ідо-ло-жерт-вен-ної пи-щей , упо-тре-лі-ня ко-то-рой язич-ні-ка-ми було обов'язковим. Одного разу Катуль послав святого Ес-пера по справах в Тритонію. У цей час святі Кі-рі-ак і Фе-о-дул вирішили бігти, не бажаючи знаходитися в постійному общ -Нії з язич-ні-ка-ми. Од-на-ко свята Зоя не бла-го-слови-ла-си-но-вей на цей по-сту-пок. Тоді юна-ши про-си-ли ма-те-рин-ського-го бла-го-слов-ня на відкри-те ви-по-ве-да-ня сво-ї віри у Христа і по-лучі-чи його. Коли брати об'явили Катуллу, що вони християни, той здивувався, але не зрадив їх на муки, а відіслав умі. -сте з матір'ю до свя-то-го Ес-пере-ру в Три-тонію, сподіваючись, що ро-ді-те-ли переконають своїх дітей до від-ре-че-ня від Христової віри. Знахо-дячись у Три-то-ні, свя-ті деякий час про-жи-ли в спо-кой-ствии, го-то-вясь до пред-сто-яв-ше-го їм му-че-ні-че-ско-му по-руху. До дня народження си-на Ка-тул-ла всі ра-би були возвра-щен-ны в Ат-та-лію, і в будинку устро-ен був свят-ник на честь бо-гі-ні Фор-ту-ни. Ра-бам би-ли по-сла-ни яст-ва зі сто-ла гос-під, у чис-лі ін-чого би-ли ідо-ло-жерт-вен-ні м'я-со і ви-но . Але святі не доторкнулися до їжі. Зоя ви-ли-ла ви-но на землю, а м'я-со кинула зі-ба-кам. Дізнавшись про це, Ка-тулл при-ка-зал іс-тя-зать си-но-вей Зої - святих Кі-рі-а-ка і Фе-о-ду-ла.
Бра-тьєв, об-на-жив, під-ве-си-ли на де-ре-ве, тер-за-лі же-лез-ни-ми ору-ді-я-ми на очах їх ро- ди-те-лей, кото-рі під час тортур на-став-ля-ли своїх дітей терпіти до кінця за віру.
Потім і са-мі ро-ді-ті-лі, святі Ес-пер і Зоя, були під-верг-ну-ти ж-сто-ким тортурам. Нарешті, всіх чо-тих му-че-ні-ків кинули в роз-ка-лен-ну піч, де вони з мо-лит-вою зрадили свої ду- ши Гос-по-ду. Те-ла їх зі-хра-ни-лись у вогні невре-жден-ни-ми, і чут-но було Ан-гель-ське спів-ня, про-слав-ля-ю-ще по-двиг іс -По-вед-ні-ков Гос-під-них.
Див. також: "" у з-ло-же-ні свт. Ді-міт-рія Ро-стов-ського.
Зоя Атталійська (Памфілійська), мучениця, дружина мученика Еспера АтталійськогоНа початку II століття у місті Аталлії, яке знаходилося в малій Азії, у знатних громадян імперії були раби. У Катулла серед інших перебувало у служінні ціле сімейство: Еспер, його дружина свята Зоя та діти Кіріак та Феодул. Вони були християнами, причому вже в другому поколінні, і ніколи не поклонялися язичницьким богам. Не дивно, що свята Зоя не приймала їжу, яка діставалася рабам після жертвоприношень.
Одного разу, коли Еспера був у від'їзді, до неї прийшли діти та розповіли, що планують втекти. Мати відмовила їх від цього, але дозволила їм відкрито сповідувати віру. Рішення було небезпечним, але чесним. Шляху тому вже не було. Діти заявили своєму господареві, що є християнами. Катулла у відповідь на це відіслав їх разом з матір'ю до Еспера, сподіваючись, що батьки заборонять їм сповідувати Христа.
Свята Зоя знала, що це лише відстрочка, попереду на них чекає мученицький подвиг. Коли вони повернулися до Аталії, у будинку проводилося пишне свято. Рабам принесли їжу, яка стала жертвопринесенням. Мати викинула її, чим викликала гнів Катулла. Він наказав зрадити мучеників страшним тортурам, а потім позбавити їхнього життя.
Шість років вона мовчала. Не з власної волі свята Зоя Римська довгі роки не говорила жодного слова своєму чоловікові — зберігачеві царської скарбниці Нікострату та іншим людям. З нею трапилася раптова хвороба, після якої вона стала німою. Її розуміли насилу, але всіляко допомагали, а вона не могла навіть сказати, як любить своїх близьких. Але якось з'явилася надія. Жінка дізналася про чудових зціленнях, які творив християнин – святий Севастіан. Вона рушила до нього і впала перед ним на коліна. Поглянувши на старця очима сповненими надії, на якусь мить вона побачила Ангела, який тримав перед святим Севастіаном книгу. Але чоловік перехрестив її, і з її вуст зірвалися слова подяки.
Після того, як свята Зоя знову знайшла мову, вона повірила в Христа. Вона прийняла хрещення. Але попереду на неї чекало випробування. У ті часи християни зазнавали переслідувань. Язичники спіймали святу Зою, коли молилася біля гробниці Апостола Петра. Вона відмовилася зректися віри, перенесла всі тортури і мужньо прийняла мученицьку смерть.
Саме докладний опис: молитва мучениці зої - для наших читачів та передплатників.
Жіноча значок жінок
носять ім'я ЗОЯ
Свята преподобна Зоя Вифлеємська
Свята преподобна Зоя жила в Кесарії Палестинській. Життєпис святої Зої ще й ще раз доводить, що загублена душаможе розмерзтися і очиститися у світлі міцної істинної віри. І, у свою чергу, стати взірцем для кращих устремлінь – врятувати своїм прикладом іншого, як і сам був врятований. Пройшовши особистий шлях подвижництва в земному житті, сама свята Зоя Віфлеємська допоможе кожному, хто попросить її про допомогу у звільненні від спокус, спокус і допоможе своєю святою молитвою у зміцненні духу та спасенні душі.
У V столітті після Різдва Христового поблизу Кесарії Палестинської з давніх-давен була відома гора, яку називали Ковчежним місцем, оскільки в ній, як у ковчезі, трудилися пустельники. Серед них був і Мартініан - інок, який прославився своїм прагненням до Бога з наймолодших років. Собою він був надзвичайно добрий, але залишив сім'ю, рідних вісімнадцятирічним юнаком і 25 років провів у самітництві. За таку старанність святий Мартініан удостоївся від Бога дару зцілення від усіляких хвороб, а також душевних захворювань через його молитви до Бога.
Слава подвижника поширилася межі Палестини, всі приходили до нього по допомогу. Але ворог людського роду вирішив спокусити святого, щоб той не заважав йому творити темні справи. Намагався і лякати його, і підкопувати його житло, але святий спокійно ставився до всіх хитрощів його і, побачивши його у вигляді змія, не злякався, а відповів, що ніякі його витівки не змусять подвижника звернути з обраного шляху, або похитнутись у вірі, або залишити місце його пустельництва. Тоді змій поповз, того разу ворог був осоромлений, але бажання спокусити святого не залишив.
У ніч, коли Зоя прийшла на місце, де трудився святий Мартініан, йшла злива, дув сильний вітер. Вона постукала в двері і слізно попросила притулку, і святий, визирнувши зі своєї келії, побачив жебрачку, що промокла наскрізь. Святий пустельник був сповнений подиву, як йому бути – якщо він впустить її, то порушить дану Богові обітницю чернецтва. Не впустить - прирече на загибель живу душу. Але через роздуми відчинив двері і сказав, щоб жінка зайшла, перечекала бурю, але вранці пішла геть. Залишивши прибулу в зовнішній частині його житла, він пішов у внутрішні і замкнув двері.
Коли ранком він вийшов, щоб випустити Зою, то побачив її в одязі багатої блудниці, в прикрасах. Святий запитав її, навіщо все це вбрання, вона йому відповіла, що почула про нього, і серце її спалахнуло любов'ю. Вона почала спокушати його промовами, говорила, що багато святих були одружені, проте їхнє життя було завгодно Богу, і навела приклад старозавітних святих старців – Еноха, Іссака, Якова, Ісаю, Мойсея та інших. Навіщо ж обтяжувати себе обітницями, коли можна і Богові догодити, і не мучити себе суворою помірністю? Цар-псалмоспівець Давид також був одружений, однак і він з іншими зараз біля Господа в Царстві Небесному… Так, слово за словом, вона вже майже похитнула його, але він вийшов на подвір'я, сказавши їй, щоб вона почекала його, доки він не впевниться. , Що поблизу немає нікого, хто міг би їм перешкодити - перед очима Бога вони, все одно як на долоні, але можна хоча б уникнути людських пересудів ...
Однак Господь не допускає загибелі душ коханих подвижників. Так врятував він і святого Мартініана, залишивши на його шляху в'язанку хмизу. Святий вніс в'язку в келію, підпалив її і в присутності Зої став босими ногами прямо на вугілля. Зазнавши цього болю, він запитав себе, чи не сильніший цей вогонь і біль від нього тих вічних мук, які б він зазнав, якби змінив обітницю, даному Богу? Так випробувавши себе, він упав навколішки і підніс Господу покаянну молитву і довго лежав землі, оскільки міг стояти від опіків.
Зоя була вражена цим подвигом заради Бога і вірності Йому настільки, що вийшла з келії, знову переодяглася в лахміття. Жінка в сльозах знову повернулася до святого в келію, але говорила вже інше: вона вирішила залишити свою погану справу, вдатися до святого життя і попросила святого допомогти порадою, як їй стати на шлях чесноти в ім'я Господа Ісуса Христа. Святий Мартініан сказав, що прощає її, і дав пораду – піти у Віфлеєм до святої дівчини Павли, яка збудувала там церкву, розповісти їй усе, що трапилося, і проситись до неї на виховання заради спасіння душі. Перемагаючи біль, святий вивів Зою на дорогу, що веде до Віфлеєму, дав їй на дорогу фініків і, благословивши, відпустив зі світом, вона ж просила молитися за неї.
Павла з радістю прийняла Зою в свою обитель, почала навчати її, а та почала молитися і постити, та так старанно, що навіть її наставниця казала їй, щоб Зоя послабила свою старанність. Але Зоя продовжувала свій подвиг неослабно. Через деякий час вона дуже захотіла зрозуміти, чи Господь прийняв її глибоке покаяння. І щоб показати, що покаяння прийняте, Бог дав їй дар зцілення, який виявився так. Якась жінка, що втратила зір, прийшла по допомогу до святої Павла, а та сказала Зої молитися за хвору, про її зцілення. Через недовгий час до жінки повернувся зір, і та прийняла чернецтво в тому монастирі.
Ікона Святої Зої Віфлеємської, молитва перед нею захищає від поганого впливу, при ослабленні у вірі, за можливих спокус, зміцнюючи стійкість духу.
Знання житія святого чи святого завжди є важливим, тому що саме шлях його подвигу, його особиста історія дозволяють нам знайти міцний зв'язок з особистістю святого. Так і історія святої Зої Віфлеємської показує, що, як глибоко не впала б людина перед людьми, Бог завжди залишає їй можливість піднятися до святих висот і стати одним із найвідданіших і найулюбленіших Його чад, яких Він наділяє чудотворними дарами. Бачивши приклад непохитної відданості Богові в особі святого Мартініана, пройшовши особистий шлях подвижництва в земному житті, сама свята Зоя Віфлеємська допоможе кожному, хто попросить її про допомогу у звільненні від спокус, спокус і допоможе своєю святою молитвою у зміцненні духу та спасінні душі.
– Значення імені Зоя – “життя”.
– Покровительська планета – Венера.
– Талісман-камінь – зелений мармур.
– Талісман-колір – сіро-лимонний, лимонно-зелений, поєднання зеленого з білим.
– Талісман-рослина – овес, горіх.
– Найбільш вдалий день – п'ятниця.
– Схильність до таких рис, як – спокій, дружелюбність, ідеалістичність, інтуїція, миролюбність.
– Характер – тихий, мрійливий характер, який допомагає їй ладнати з більшістю людей. Зоя дуже добра до людей. Їй неодмінно потрібно у щось вірити: у Бога, в людину, в ідею.
Тропар:Агниця Твоя, Ісусе, Зоя кличе великим голосом: Тобі, Жені мій, люблю, і Тобі шукаючи страждаю і розпинаюся, і ховаюсь хрещенню Твоєму, і страждаю Тобі заради, що нехай царюю в Тобі, і вмираю за Тебе, та й живу ; але як жертву непорочну прийми мене, з любов'ю, що пожерлася Тобі. Тоя молитвами, як Милостивий, спаси душі наша.
Величення:Величаємо тебе, страстотерпиці Христова Зої, і шануємо чесне страждання твоє, що за Христа зазнала Ти.
Молитва:Моли Бога за мене, свята угодниця Божа Зоя, бо я старанно до тебе вдаюся, швидкої помічниці і молитовниці за душу мою.
Кожна людина має небесного покровителя. Іменини Зої прийнято святкувати кілька разів на рік. І покровителів, відповідно, кілька.
У перекладі з грецької Зоя означає «життя». У дитинстві дівчинка, названа цим ім'ям, є спокійною та слухняною. Мрійлива та чутлива, вона часто витає у хмарах і вірить у казки. Подорослішавши, Зоя перетворюється на жіночну панночку. Дівчина сповнена енергії, відповідальна, життєрадісна, чесна, знає собі ціну. Любить увагу. Буде прекрасною дружиною та матір'ю. Зоя – чудовий психолог. Вона знаходить підхід до людей, знає вихід із будь-якої ситуації. Не терпить брехні та підлості. З Зої може вийти добрий лікар, учитель, психолог.
Покровителькою жінки вважається мучениця Зоя Атталійська – хранителька царської скарбниці, дружина мученика Еспера Атталійського. Здобувши божественне зцілення через 6 років після втрати дару мови, вона стала славити Христа, звернувши чоловіка до християнства. Прожила важке життя рабині у язичників, яке закінчилося мученицькою смертю за Христову віру. Вона невпинно молилася, страждала і мучилася за людство, проповідувала цінності та дбала про ближніх.
Ще одна свята – преподобна Зоя Віфлеємська. Будучи блудницею, обманом проникла в келію ченця-самітника, вирішила його спокусити. Побачивши, як він залишив помешкання, щоб спалити себе, але залишитися вірним Господу, покаялася. Вона повірила, стала на правдивий шлях. І до самої смерті 12 років провела у молитві та покаянні. Отже, іменини Зої за церковним календарем святкують тричі. Перша дата – 26 лютого. Відзначають свято на честь преподобної 3-ї Віфлеємської. День ангела у Зої також випадає на 15 травня та 31 грудня. Ці дні знаходяться під заступництвом мучениці Зої Атталійської.
При виборі побажань іменинниці слід підкреслити завжди актуальні вічні цінності: любов міцну, вірну дружбу, повагу, здоров'я, радість. Жодна жінка не відмовиться від романтики та сім'ї, подарунків та подорожей, успіху та уваги. Оформити привітання на іменини Зої можна у віршах та прозі. Побажання можна сказати їй особисто або подарувати листівку, надіслати повідомлення по телефону або через соціальні мережі. Вірші краще написати самому. Окрім того, їх можна знайти на тематичних сайтах. Ще один варіант – замовити іменне вітання. Наприклад, іменинниці можна присвятити наступний куплет:
Ми прийшли відсвяткувати іменини Зої.
Привітання та пісні ллються нехай річкою.
Нехай Господь та ангел тебе охороняють.
А очі від щастя та кохання сяють.
А можна привітати своїми словами. Головне, щиро і від душі: «Дорога Зоя! Нехай твій ангел-охоронець завжди пишається тобою. Допомагає, дає сили та впевненість у собі, охороняє від поганих вчинків, поганих людей та злих думок! Нехай Зоя небесна благає у Господа тобі благословення! Вітаю!»
Найкращим подарункомна іменини Зої буде ікона небесної покровительки. Молитви перед нею допомагають подолати гріховні помисли та спокуси, знайти вірну дорогу в праведному шляху. Життя святих доводить, що ніколи не треба опускати руки і зневірятися. Як би низько не впала людина своїми діяннями та вчинками, у Господа завжди знайдуться сили його підняти, щоб прославитись його справами. Ікона з бурштину наповнить будинок сонячним світлом, буде талісманом домашнього тепла та затишку. А образ, вишитий бісером своїми руками, подарує особисту увагу, турботу та любов автора.
Православна ікона допомагає кожному, хто приходить до неї з істинною вірою та молитвою. Якщо Зоя іменини (день ангела) почне з молитви у образу покровителя, то благословення зійде на неї.
Зоя Атталійська (Памфілійська), мучениця, дружина мученика Еспера Атталійського
Святі мученики Еспер, дружина його Зоя та два їхніх сини, Кіріак і Феодул, – мандрівники на землі подібно до Авраама 1 , батька обраних, що прямували шлях свій до вітчизни небесної, були куплені в якості рабів 2 Катуллом, знатним римлянином, і його дружиною Терцією. Цей Катулл переселився з Риму до Памфілії 3 , до міста Атталію 4 ; купуючи собі рабів, як це було у звичаї у римлян-язичників, він придбав у Фригії 5 цих святих мучеників, що походили з християнської сім'ї і тому сповнені віри та надії на Господа.
Язичницька сім'я Катулла, віддана ідолопоклонству, приносила за звичаєм своєї віри жертви ідолам і називала їх богами. Вірні ж раби Христові, бачачи суєтне безбожність своїх панів, тяжко журилися про це і, як християни, не могли їсти їжі, що відпускалася для них господарями-язичниками, побоюючись осквернитися, тим більше, що і в самому домі їхніх панів знаходилися ідоли.
Якось свята Зоя, отримавши їжу від своїх господарів, підійшла до воріт і сказала воротарю:
- Усні та відпочинь трохи, а якщо ти будеш потрібний, то я тебе розбуджу; ти досить уже втомився, бо всю ніч не спав, впускаючи і випускаючи до пана нашого суєтних людей, які відвідують його дім для поклоніння уявній богині – Фортуні 6 .
Брамник, виконуючи її пораду, відійшов від воріт і заснув у дворі, а Зоя, побоюючись, щоб прив'язані недалеко пси своїм гавкотом не розбудили його, дала їм трохи хліба, а решту свого обіду роздала жебракам і мандрівникам, що підходили до воріт, переконуючи їх. перейти до християнської віри. Обов'язки Зої в будинку Катулла полягали в тому, щоб годувати свійських тварин, яких тримали її панове, чоловік же та діти її виконували всі інші роботи на господарів.
Цілий день вони працювали, при заході сонця їли трохи їжі від тих страв, про які, безперечно, знали, що вони не осквернені язичницькими обрядами. Ця їжа надсилалася їм Божим промислом; куштуючи її, вони згадували слова, сказані Господом у Його святому Євангелії: "Погляньте на птахів небесних, які не сіють, не жнуть, не збирають у житниці, і Отець ваш Небесний живить їх"(Мт.6: 26).
Якось, коли блаженний Еспер був посланий своїми панами на якусь роботу, сини його, Кіріак та Феодул, сказали матері:
– Ми не бажаємо більше жити з нечестивими; чи не ти сама вчила нас, згідно з божественним Письмом, зберігати апостольську заповідь: "не схиляйтеся під чуже ярмо з невірними"(2Кор.6:14). Якщо ми, підкоряючись божественному Письму, і побажали б зберегти заповіді Господні, але не відійшли від язичників, то ми прийняли б однакову з ними і відплату від Господа і загинули б, як вони.
Мати відповіла своїм синам:
– Діти мої люб'язні! Як можна відійти від них? Адже вони наші панове; вони мають владу і над нашим тілом.
Сини відповідали їй на це.
– Христос за нас віддав Себе в руки невірних юдеїв, був розіп'ятий, похований і третього дня воскрес. Якщо й ми своє тіло віддамо у владу нечестивого Катулла на муки за Христове ім'я, то хоча б він після тортур і вмертвив нас, то душі наші житимуть вічно. Отже, уяви нас, що радіють і веселяться, пану нашому, і що вкладе в уста наші Господь, то ми й говоритимемо до пана.
І готувалися обидва добрі юнаки, як мужні воїни Христові, на страждальний подвиг за Христа, чекаючи нагоди стати перед паном своїм і сповідати перед ним ім'я Господа Ісуса Христа. Вони говорили між собою: “Якщо буде приємно Господу нашому Ісусу Христу, щоб ми померли за ім'я Його святе, то в нагороду за це ми будемо бачити Його і будемо з ним вічно”.
Коли ж мати їх, побоюючись, як би діти її, не залякавшись мук за прикладом інших, не віддалися б служінню ідолам, з цієї причини зволікала виконати їхнє прохання (до того часу пани не знали, що вони християни), то сини її сказали їй :
- Що ж ти зволікаєш? Чого ти боїшся? Хіба ти не знаєш, що каже Писання! “Я говоритиму про одкровення Твої перед царями і не засоромлюся”(Пс.118: 46).
Якось Катулл звідкись повертався обідньої години додому. Зустріч його вийшли обидва брати, Киріак та Феодул, і сказали йому:
– Добрий час, тобі, пане видимих тіл наших: а пан невидимих душ наших є Господь Ісус Христос, що перебуває на небесах, Бог правдивий.
Катулл дуже здивувався їхнім словам і сказав:
– Ці юнаки втратили розум: вони вимовляють дивне і незнайоме мені ім'я Ісуса Христа, називаючи його Богом та Господом.
Потім, звертаючись до слуг, сказав:
— Покличте до мене батька та матір цих юнаків. Слуги негайно пішли і, не знайшовши батька, привели одну матір юнаків. Катулл спитав її:
Вона відповіла йому:
— Чи не ти послав його на якусь роботу до села Тритонію?
— Якби і ви були з ним зараз у Тритонії, — сказав Катулл, — то ви не збентежили б мене вашими промовами про Бога, Якого ви сповідуєте, і про Якого ні я, ні інші ніколи нічого не чули. Втім, тепер я не хочу випробовувати вас; але коли Терція дозволиться від тягаря і я буду з цієї нагоди приносити великій богині нашій Фортуні жертву подяки, тоді я випробуваю вас.
І одразу наказав святу Зою з дітьми її відправити до чоловіка до Тритонії.
Мати і діти, переселившись туди, раділи і веселилися, згадуючи у співі та розмові, слова Святого Письма: “Господь – пастир мій; я нічого не потребуватиму. Він спочиває мене на злачних пажитях”(Пс.22: 1-2). І ще: "Ти визволив душу мою від пекла"(Пс.85:13) та “Врятував душу мою від смерті”(Пс.114:7) (святі в душі вважали дім свого пана – пеклом, Катулла – смертю, ідолів – пекельним вогнем).
Але народився у Катулла син. Всі городяни раділи і святкували разом із Катуллом день народження у нього сина, приносячи своїй богині – Фортуні жертви подяки. У цей час свята Зоя молилася Богу, просячи Його дати чоловікові та дітям її сили мужньо перенести свій подвиг. Тим часом, Катулл наприкінці бенкету сказав своїй дружині, Терції:
– Нехай повеселяться на нашому святі всі домашні та раби наші.
Вона ж відповіла йому:
– Добре, хай усі повеселяться.
Відразу послали рабам своїм, серед яких була й родина Еспера, посуд вина від ідоложертвенного бенкету та блюдо з м'ясом. Свята Зоя, побачивши здалеку слуг, що несли дари пана, зітхнула, сказавши:
– Господи, Боже невимовний, що веде таємні думки людські! Перебувай з нами, убогими мандрівниками: крім Тебе, Господа нашого, іншого бога ми не знаємо. Допоможи нам твердо сповідати святе ім'яТвоє.
При цих словах вона підійшла до подарунків і, взявши м'ясо, кинула його псам, а вино вилила на землю. Раб зараз же пішов і розповів про це пану своєму.
Ця звістка сильно розгнівала Катулла і він наказав одразу ж привести Еспера з його сім'єю до себе в будинок. На шляху до пана Зоя, підбадьорюючи чоловіка та дітей, казала:
– Не залякаємося гніву нечестивого Катулла і мук, що їм готуються, але перенесемо їх мужньо, щоб, закінчивши свій подвиг, ми увійшли в небесне царство Христа і Його святих.
Коли святі були приведені в дім пана, Катулл спитав їх:
- На захист кого ви сподівалися, завдаючи мені такої образи? Як насмілилися ви наші дари кинути собакам? Втім, я не так оберігаю свою честь, як честь великої богині нашої Фортуни.
Свята Зоя відповіла йому на це:
– Надія та надія наша – Господь Ісус Христос, Син Бога Живого; боги ж, яких ти шануєш - біси.
Катулл сказав на це:
– Ось я зраджу мукам твоїх синів; тоді ми побачимо, чи можемо їх позбавити від мук Христос, Якого ви називаєте Богом.
Тоді кати, оголивши обох юнаків, повісили їх на дереві і почали терзати залізними гарматами. Свята Зоя, дивлячись на страждання дітей своїх, зміцнювала їх такими словами:
– Переносьте мужньо страждання, діти мої! Терпіть, не лякайтеся мук, що завдаються вам безбожним Катуллом.
Діти відповіли їй:
– Ці муки надто легкі для нас: скажи нечестивому пану, нехай він придумає великі, щоб ми могли своїми стражданнями заслужити мученицькі вінці у майбутньому житті.
Свята Зоя сказала Катуллу:
- Ти надто слабкими тортурами мучиш моїх дітей; вони не відчувають особливих страждань; постарайся збільшити їхні страждання.
Тоді безбожний Катулл наказав, жорстоко покаравши святу Зою, блаженного Еспера та їхніх дітей, вкинути їх у сильно розпечену піч, і для охорони печі поставив сторожею.
Святі мученики в печі печі оспівували і славили Господа. Катулл же, чуючи співи і бачачи святих неушкодженими, дуже дивувався, як така стихійна сила вогню не вбила їх і не обернула тіла їх у попіл. Припускаючи, що християни якимось волхвуванням приборкують стихію, він став думати, яким би іншим, більш жорстоким способом умертвити їх. Святим же мученикам Духом Святим було сказано:
- Чоловіки! Катулл вигадує ще більші муки, щоб погубити вас.
Почувши це, мученики молилися, сказавши:
– Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийми у світі душі наші.
І незабаром святі віддали свої святі душі в руки Божі.
Це сталося за царювання Адріана 7 , в другий день місяця травня.
Наступного дня безбожний Катулл зі своїми однодумцями, прийшовши до печі, знайшов мученицькі тіла святих неушкодженими вогнем. Тіла лежали обличчям на схід, святі ж душі їх приєдналися до лику чесних мучеників, ангелів та архангелів. І був чути голос із неба:
– Увійдіть, праведні, до раю Господа свого. Ти ж, нечестивий Катулл, підеш у геєнну і будеш там вічно мучитись у невгасимому вогні.
Отже, безбожний Катулл сприйняв нескінченні муки, а святим мученикам Христовим відкрилося небо. Своїм стражданням вони здобули вічну радість, перебуваючи з Ісусом Христом, Господом нашим, Якому личить вічна слава. Амінь.
1 Святий апостол Павло в посланні до Євреїв (11:13) називає Авраама разом з іншими старозавітними праведниками, “мандрівником і прибульцем на землі”, що шукає батьківщини небесної.
2 Рабоволодіння було дуже поширене в давнину у римлян, як і в інших, сучасних їм народів. Кожен, більш менш заможний римлянин, мав у себе рабів. У дуже багатих римлян число їх сягало багатьох десятків і навіть сотень.
3 Памфілія – малоазійська область.
4 Атталія – памфілійське місто, розташоване на південному березіМалої Азії. Він називався так на ім'я пергамського царя Аттала II (з 159 по 138 до Р. Х.), його побудував. Під ім'ям Адалі це місто збереглося і до теперішнього часу; має 15 000 мешканців та належить Туреччині.
5 Фригія – малоазійська область.
6 Фортуна вважалася у римлян богинею щастя і покровителькою домашнього вогнища.
7 Імператор Адріан керував римською імперієюз 117 по 138 р. Рік смерті святих мучеників з точністю невідомий.
Copyright Символ Віри ©2007 – 2017. All Rights Reserved.
