Хромосома 2 Це друга за розмірами хромосома. Найбільша щільність сніпсів є в районі центроміру, а повтори тут практично відсутні. На одиницю довжини у ній міститься помітно менше генів, ніж у хромосомі 1 та інших хромосом. Тим не менш, число

Це ще одна досить велика хромосома. На відміну від хромосоми 2 в неї в області центроміру міститься мало як сніпсів, так і повторів. Найбільша кількість сніпсів розташована ближче до кінців цієї хромосоми, а найбільше генів - на короткому плечі.

Хромосома 4 Гени, повтори та сніпси розподілені в хромосомі 4 досить рівномірно (за винятком району центроміру, де всі вони представлені малою кількістю). Підраховано, що загальна кількість генів тут менша, ніж у середньому на одиницю довжини геному. Серед захворювань,

Хромосома 5 Більшість генів цієї хромосоми сконцентровано у двох областях довгого плеча та одному районі короткого ближче до його кінця. Є два райони, розташовані навколо центроміри, збагачені сніпсами. C генами хромосоми 5 пов'язаний ряд важких захворювань:

Хромосома 6 Щільність генів і сніпсів найбільша в декількох районах на короткому плечі цієї хромосоми, а ось повтори розподілені вздовж хромосоми досить рівномірно (їх мало тільки в області центроміри). C генами хромосоми 6 пов'язаний ряд патологій людини: діабет,

Хромосома 7 Щільність сніпсів найбільша у прицентромірній ділянці довгого плеча цієї хромосоми. А ось гени розташовані досить рівномірно вздовж хромосоми, за винятком однієї ділянки в середині довгого плеча, де міститься їх найбільша кількість. Серед

Хромосома 8 Більшість сніпсів у цій хромосомі сконцентровано на кінці короткого плеча, а на кінці довгого плеча є область сильно збагачена генами. Число генів, асоційованих із захворюваннями, у хромосомі 8 відносно невелике. Серед них є гени,

Хромосома 9 Тут і сніпси, і повтори, і гени розподілені дуже нерівномірно вздовж хромосоми. Крім того, хромосома 9 збагачена сніпс у порівнянні з іншими хромосомами (при розрахунку їх числа на одиницю довжини). При цьому найбільша їх кількість сконцентрована в

Хромосома 10 Ця хромосома є середньою за кількістю генів, що містяться в ній, повторюваних ділянок і сніпсів на одиницю довжини, але розподіл їх по хромосомі далеко не рівномірний: кілька ділянок на довгому плечі сильно збагачені генами і сніпсами. Серед

Хромосома 11 На кінці короткого плеча та в прицентромірному районі довгого плеча цієї хромосоми має місце концентрація генів. Зміст сніпсів підвищено лише в районі кінця короткого плеча, а вздовж хромосоми він є однаковим. Від загальної кількості генів цієї

Хромосома 12 Ця хромосома є середньою за більшістю параметрів. Гени розподілені у ній дуже нерівномірно. З ними асоційований ряд захворювань: адренолейкодистрофія, амілоїдозіс, злоякісна неходжкінська лімфома, рак прямої кишки, емфізема, енурез,

Хромосома 13 Коротке плече цієї хромосоми поки що погано секвеновано. Є концентрація сніпсів у районі центроміру на довгому плечі. Хромосома 13 щодо інших хромосом збіднена генами (на 1 млн. букв у ній у середньому припадає лише близько 5 генів). Найбільше їх

Хромосома 20 стала третьою за часом повністю секвенованою хромосомою людини. За розміром ця хромосома становить лише близько двох відсотків генетичного кодугеному людини. Гени, повтори та сніпси розподілені вздовж хромосоми дуже нерівномірно.

Хромосома 21 Ця хромосома є найменшою за розмірами та інформаційною ємністю (на її частку припадає не більше 1,5% від усього геному людини). Але секвенована вона була лише за хромосомою 22. Число генів у хромосомі 21 відносно невелике. При розмірі близько

Хромосома 22 ДНК цієї хромосоми була секвенована першою (грудень 1999), тому вона і описана повніше. У хромосомі 22 залишилися нерозшифрованими лише кілька ділянок (менше 3% довжини ДНК). Вона містить близько 500 генів та 134 псевдогени. Всі ці генні послідовності

Хромосома X Це жіноча статева хромосома. Наявність двох хромосом X визначає жіноча стать. Пара для хромосоми X у чоловіків - омертвіла та коротка Y-хромосома. У жінок на одній із двох хромосом X відбувається інактивація всіх генів, які мають пари на хромосомі Y.

Особливу групу захворювань, пов'язаних із структурними змінами в генетичному матеріалі» складають хромосомні хвороби, що умовно відносяться до категорії спадкових. Справа в тому, що в переважній більшості випадків хромосомні хвороби не передаються потомству, оскільки їх носії найчастіше бувають безплідними.

Хромосомні хвороби обумовлені геномними або хромосомними мутаціями, що відбулися в гаметі одного з батьків, або в зиготі, сформованій гаметами з нормальним набором хромосом. У першому випадку всі клітини майбутньої дитини матимуть аномальний хромосомний набір (повна форма хромосомної хвороби), у другому – розвивається мозаїчний організм, лише частина клітин якого з аномальним набором хромосом (мозаїчна форма хвороби). Ступінь вираженості патологічних ознак при мозаїчній формі хвороби слабше, ніж при повній.

Фенотипічну основу хромосомних хвороб становлять порушення раннього ембріогенезу, внаслідок чого хвороба завжди характеризується множинними вадами розвитку.

Частота хромосомних порушень досить висока: з кожної 1000 народжених немовлят 3-4 мають хромосомні хвороби, у мертвонароджених дітей вони становлять 6%; дисбалансом хромосом обумовлено близько 40% спонтанних абортів (Н.П.Бочков, 1984). Кількість варіантів хромосомних хвороб не така велика, як можна було б очікувати теоретично. Дисбаланс, що стосується всіх пар хромосом, викликає настільки значні порушення в організмі, що вони, як правило, виявляються несумісними з життям вже на ранніх або пізніших етапах ембріогенезу. Так, моноплоїдія не виявлена ​​ні у новонароджених, ні у абортусів. Описані рідкісні випадки триплаїдії та тетраплоїдії у абортусів та у живонароджених, які, однак, гинули у перші дні життя. Найчастіше зустрічаються зміни числа чи структури окремих хромосом. Недолік генетичного матеріалу викликає більш значні дефекти, ніж надлишок. Повні моносомії, наприклад, по аутосом практично не виявлені. Очевидно такий дисбаланс викликає летальний кінець вже у гаметогенезі чи стадії зиготи і ранньої бластули.

Основа для розвитку хромосомних хвороб, пов'язаних із зміною числа хромосом, формується в гаметогенезі, під час першого або другого мейотичних поділів або в період дроблення заплідненої яйцеклітини, найчастіше внаслідок нерозбіжності хромосом. При цьому одна з гамет замість одинарного набору хромосом містить дуже рідко - диплоїдний набір всіх хромосом, або 2 хромосоми будь-якої пари хромосом, друга гамета не містить жодної такої хромосоми. При заплідненні аномальної сперматозоїдної яйцеклітини з нормальним набором хромосом або нормальної яйцеклітини аномальним сперматозоїдом, рідше при поєднанні двох гамет, що містять змінене число хромосом, створюють передумови для розвитку хромосомної хвороби.

Імовірність таких порушень, отже, і народження дітей із хромосомними хворобами, наростає із віком батьків, особливо матері. Так, частота нерозбіжності 21-ой пари хромосом у 1-му мейотичному розподілі становить 80% всіх випадків, їх у 66,2% – в матері й у 13,8% – в батька; сумарний ризик мати дитину з трисомією за 13-ою, 18-ою, 21-ою хромосомою для жінки у віці 45 років і старше в 60 разів вище за ризик для жінки 19-24 років (Н.П. Бочков та ін. 1984).

Найчастішою хромосомною хворобою є хвороба Дауна. Каріотип хворих на 94% складається з 47 хромосом за рахунок трисомії по 21 хромосомі. Приблизно в 4% випадків відзначається транслокація зайвої 21-ї хромосоми в 14-у або 22-ю, загальна кількість хромосом дорівнює 46. Хвороба характеризується різкою затримкою та порушенням фізичного та психічного розвитку дитини. Такі діти низькорослі, пізно починають ходити, казати. Впадають у вічі зовнішній вигляд дитини (характерна форма голови зі скошеною потилицею, широке, глибоко запале перенісся, монголоїдний розріз очей, відкритий рот, неправильний ріст зубів, макроглоссія, м'язова гіпотонія з розбовтаністю суглобів, брахідактилія, особливо мізинця, поперечна .) і виражена розумова відсталість, іноді до повної ідіотії. Порушення спостерігаються у всіх системах та органах. Особливо часті вади розвитку нервової (67%), серцево-судинної (64,7%) системи. Як правило, змінені реакції гуморального та клітинного імунітету, страждає система репарації пошкодженої ДНК. З цим пов'язана підвищена сприйнятливість до інфекції, вищий відсоток розвитку злоякісних новоутворень, особливо лейкозів. Найчастіше хворі безплідні. Однак, трапляються випадки народження хворої жінкою дітей, частина з них страждають на ту ж хворобу.

Другою за частотою (1:5000-7000 пологів) патологією обумовленою зміною числа аутосом є синдром Патау (трисомія 13). Синдром характеризується важкими вадами головного мозку та обличчя (дефекти будови кісток мозкового та лицьового черепа, головного мозку, очей; мікроцефалія, ущелина верхньої губи та неба), полідактилією (частіше – гексодактилія), дефектами перегородок серця, незавішеним поворотом кишечника, полікі розвитку інших органів 90% дітей, що народилися з цією патологією, гинуть протягом 1-го року життя.

Третє місце (1:7000 народжень) серед полісемії автосом займає трисомія 18 (синдром Едвардса). Основні клінічні прояви хвороби: численні вади кісткової системи (патологія будови лицьової частини черепа: мікрогнатія, епікант, птоз, гіпертелоризм) серцево-судинної (дефекти міжшлуночкової перегородки, вади клапанів легеневої артерії, аорти), гіпоплазія нігтів, гіпоплазія нігтів. 90% хворих гине на першому році життя.

Набагато частіше зустрічаються хромосомні хвороби, пов'язані з нерозбіжністю статевих хромосом. Відомі варіанти гоносомних полісомій наведено у таблиці.

Типи гоносомних полісомій, виявлених у новонароджених

(за Н.П.Бочкову, А.Ф. Захарову, В.І.Іванову, 1984)

Як випливає з таблиці, переважна кількість полісімій за статевими хромосомами посідає трисомії XXX, XXV, XVV.

При трисомії за Х-хромосомою («наджінка») клінічні ознаки хвороби нерідко відсутні або мінімальні. Хвороба діагносцируется по виявленню замість одного двох тілець Барра і каріотипу 47,XXX. В інших випадках у хворих відзначається гіпоплазія яєчників, матки, безпліддя, різні ступені розумової неповноцінності. Збільшення каріотипі числа Х-хромосом збільшує прояв розумової відсталості. Такі жінки частіше, ніж у загальній популяції страждають на шизофренію.

Варіанти полісомій за участю У-хромосом більш численні та різноманітні. Найчастіший із них – синдром Клайнфельтера – зумовлений збільшенням загального числа хромосом до 47 за рахунок Х-хромосоми. Хворий чоловік (наявність У-хромосоми домінує за будь-якої кількості Х-хромосом) відрізняється високим зростанням, жіночим типом будови скелета, інертністю та розумовою відсталістю. Генетичний дисбаланс зазвичай починає проявлятися під час статевого дозрівання, недорозвиненням чоловічих статевих ознак. Яєчка зменшено у розмірах, спостерігається аспермія або олігоспермія, часто гінекомастія. Надійною діагностичною ознакою синдрому є виявлення в клітинах чоловічого організму статевого хроматину. Синдром надклайн-фельтера (ХХХУ, два тільця Барра), що характеризується більшою вираженістю названих ознак, розумова неспроможність досягає ступеня ідіотії.

Власник каріотипу 47, ХУУ - "супер чоловік" відрізняється імпульсивною поведінкою з вираженими елементами агресивності. Багато таких індивідів виявляється серед ув'язнених.

Гоносомна моносомія зустрічається набагато рідше, ніж полісомія, і обмежується лише моносомією Х (синдром Шерешевського-Тернера). Каріотип складається з 45 хромосом, статевий хроматин відсутній. Хворі (жінки) відрізняються низьким зростанням, короткою шиєю, шийними бічними шкірними складками. Характерні лімфатичний набряк стоп, слабкий розвиток статевих ознак, відсутність гонад, гіпоплазія матки та фолопієвих труб, первинна аменорея. Такі жінки безплідні. Розумова здатність, як правило, не страждає.

Випадків моносомії У не виявлено. Очевидно, відсутність Х-хромосоми несумісна з життям і особини типу «ОУ» гинуть на ранніх етапах ембріогенезу.

Хромосомні хвороби, зумовлені структурними змінами хромосом, зустрічаються рідше і, як правило, призводять до більш важких наслідків: спонтанних абортів, недоношеності, мертвонародженню, ранньої дитячої смертності.

Аквапорин бере участь у регуляції осмотичного тиску всередині клітини. Відповідно до моделі, запропонованої Murata та співавт. дві трансмембранні петлі аквапорину-1 утворюють в мембрані клітини Канал, -а; м. Анат. Трубка або довгий вузький простір, через які проходять ті чи інші речовини (напр., травний К.), або анатомічні структури (напр., паховий канал).

Крім еритроцитів, аквапорин-1 присутній у клітинах ниркового ендотелію та деяких інших епітеліальних та ендотеліальних клітинах. Він бере участь у реабсорбції води в ниркових клубочках і низхідних ділянках петель Генле (Agre і співавт., Borginia і співавт.), сприяє швидкій регідратації еритроцитів після їх перебування у високоосмолярному середовищі, зменшує зморщування еритроцитів у мозковому шарі. для сечовини (Smith та співавт.).

Вважають, що аквапорин еритроцитів бере участь у транспорті З 2 (Nakhoul і співавт., Yang і співавт.). У легенях він, можливо, підтримує водний баланс, у мозковій тканині, -їй; мн. Біол. Системи переважно однорідних клітин і продуктів їх життєдіяльності, подібних за походженням і будовою, що виконують у тваринному або рослинному організмі одні і ті ж функції (напр, покривну, опорну і т. п.), до яких належать м'язова тканина, сполучна тканина, епітелій, нервова тканина, провідні тканини рослин та ін.

У 3 соматично здорових індивідів Со(а-Ь-) проникність еритроцитів для води була знижена на 80%, аквапорин був відсутній у ниркових канальцях (Preston та співавт.).

Миші з неактивними генами аквапорину після позбавлення їх води на 36 год були сильно зневоднені порівняно з особинами контрольної групи (Ма та співавт.). У зв'язку з цим є цілком обґрунтованим припущення, що аквапорин-1, що є в клітинах низхідної петлі Генле, бере участь у процесі концентрування сечі в умовах дефіциту води (Chou і співавт.).

Оскільки аквапорин-1 бере участь у функції виділення нирок, можна вважати, що аутоантитіла Colton можуть відігравати певну роль у патогенезі хронічної ниркової недостатності.

Моносомія з хромосоми 7

Втрата хромосоми 7 стовбуровими гемопоетичними клітинами або моносомія клітин кісткового мозку за хромосомою 7 - рідкісна генетична аномалія, що спостерігається при мієлолейкозі та передлейкемічному дизеритропоетичному синдромі.