15:45 - REGNUM Під час спілкування президента РФ Володимира Путіназ експертами дискусійного клубу "Валдай" професор Таллінського університету Рейн Мюллерсонрозповів про зустріч на початку 90-х тодішнього глави МЗС РФ Андрія Козирєваз екс-президентом США Річардом Ніксоном. На зустрічі Козирєв сказав, що
«Росія не має національних інтересів, а є лише загальнолюдські інтереси». "Ніксон тільки головою похитав" , — розповів експерт.
«Це говорить про те, що Ніксон має голову». , - відреагував Путін. І продовжив:«А у пана Козирєва, на жаль, немає. Коробка є тільки черепна. Але голови як такої немає».
Проте Козирєв був як безголовим міністром, а й прямим зрадником інтересів нашої країни. За згодою Бориса Єльцина та його клевретів на кшталт Бурбуліса він таємно готував здачу всіх Курильських островів, куди, які мають законних підстав, претендує японський уряд. Єльцин був готовий пожертвувати далекосхідними територіями заради отримання від «вдячної Японії» економічної допомоги. Він по суті дав Козирєву карт-бланш на розробку схеми передачі островів Японії.
Для підготовки жителів Курил до переселення та приходу японців Козирєв у жовтні 1991 року направив на острови групу високопоставлених «агітаторів» у складі заступника міністра закордонних справ РРФСР Г. Кунадзе, члена Комітету з прав людини при Верховній Раді Росії С. Сироткіна та народного депутата СРСР, генерала КДБ О. Калугіна (2002 року був заочно засуджений за державну зраду і засуджений до 15 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму).
Курильчанин Анатолій Самолюк так описав у своїй книзі «Тричі втрачаючи…» цей «візит» емісарів Козирєва:
«Після зустрічі з жителями Курильська та Рейдово (Острів Ітуруп - А.К.)парламентерів відразу охрестили «головноумовляючими». У багатьох курців склалася однозначна думка, що столичні гості приїхали підготувати нас до думки про неминучість передачі рідних островів. Представник МЗС Росії ще намагався якось завуалювати за потоком заспокійливих слів справжню ситуацію, а його супутники, менш досвідчені в таких справах, відкрито говорили, той же Сироткін, що доля курців буде постійно перебувати в центрі уваги очолюваного ним комітету. І ще до повернення островів Японії мешканцям буде запропоновано кілька варіантів подальшого визначення своєї долі.
Калугін пропонував оцінити крок нового демократичного уряду Росії, який роз'яснює жителям Курил свою політику ще до вирішення питання, а не ставить їх перед фактом і не приховує можливі варіанти…
Кунадзе із групою підтримки швидко відбув до Південно-Курильського району. Якщо на Шикотані його спілкування з місцевими жителями пройшло відносно спокійно, то на Кунаширі «умовляючих» зустріли свистками і аж ніяк не втішними словами. Пізніше власкор «Правди» (в Японії — А.К.) І.Латишев писав у своїй книзі, як одного вечора дивився одним із каналів японського телебачення репортаж з мітингу на центральній площі Южно-Курильська. Було показано, як місцеві жителі зігнали з трибуни і мало не побили Кунадзе, який прибув на Курили, щоб морально підготувати населення південних Курил до можливої передачі островів під контроль Японії».
Проте новоявлені «ліберальні дипломати», що проникли на Олімп зовнішньої політики Росії, завзято гнули свою лінію на здачу бажаних Токіо російських далекосхідних земель. У березні 1992 року Козирєв потай від російської та японської громадськості запропонував міністру закордонних справ Японії Мітіо Ватанабе наступний варіант:
«Ми укладаємо російсько-японський мирний договір. Росія, дотримуючись положення Спільної декларації 1956 року, передає Японії два острови - Хабомаї та Шикотан. Щодо приналежності островів Кунашир та Ітуруп сторони продовжать переговори».
Це був розроблений у російському МЗС прихильниками поступок Японії план здачі південнокурильських островів у два етапи за горезвісною схемою «два плюс альфа». Здійснити задумане керівництво МЗС збиралося під час запланованого на вересень 1992 р. офіційного візиту президента РФ до Японії. Однак широкий рух протесту проти нічим не обґрунтованих територіальних поступок Японії, що розгорнувся в Росії, змусив Єльцина поспішно, за три дні до від'їзду, скасувати цей візит. Коливання тодішнього президента Росії пояснювалися не сумнівами щодо правомірності здачі російських земель, а лише турботою про своє політичне майбутнє. Він пояснював японським журналістам:
«Російському народу зараз важко. Додати йому ще територіальну проблему — він не витримає та вибухне. З Японії я поїду під оплески, а Росію мене не пустять».
Ставало очевидним, що питання про поступку російських далекосхідних земель із дипломатичного дедалі більше перетворювалося на політичне.
Про те, як козиревське МЗС готувало здачу Курил, розповідав посаду першого заступника начальника головного управління охорони РФ генерал-майор Борис Ратніков, який обіймав у 1991—1994 роках:
«21 серпня 1992 р за підписом Гайдара вийшло розпорядження Уряду РФ N 1553-р «Про підготовку візиту Президента РФ Б.М. Єльцина до Японії». Була створена робоча група на чолі із С. Глазьєвим, тодішнім першим заступником міністра зовнішніх економічних зв'язків Росії. Історичний візит запланували на вересень. Мені стало відомо, що в Токіо Єльцин готувався передати Японії 2-3 острови Курильської гряди для демонстрації свого політичного курсу. Борису Миколайовичу хотілося показати себе миротворцем. Хрущов, Брежнєв, Горбачов не віддали острова, я зміг! До такого кроку його схиляла низка фігур із найближчого оточення.
Козирєв, наприклад, міністр закордонних справ. Японці на радощах вже пообіцяли нам перший кредит у $100 млн. Але Курильські острови — дуже делікатне питання. Це і цілісність Росії, і доля наших громадян, які там проживають. Куди їм подітися? Програми переїзду, працевлаштування не було. Усе це викликало б обурення у країні. Ми з генералом Георгієм Рогозіним вирішили протестувати ситуацію та подивитися можливі варіанти розвитку подій. Рогозін був сильним «оператором-екстрасенсом». Отримана інформація нас буквально приголомшила. Як тільки Єльцин передасть Японії острови, Китай одразу висуне Росії претензії на свої спірні території. У нас тоді сотні кілометрів кордону з Піднебесною були не марковані. Міг розпочатися збройний конфлікт.
Цього разу конфлікт міг стати масштабнішим і навіть перерости у велику війну, яка послабила б Росію та Китай, двох конкурентів США. На що був розрахунок за океаном. Через агентів впливу в ЦК КПК Вашингтон підштовхнув керівництво Китаю до рішучих дій. Росіяни віддали спірні Курили Японії, а ми чим гірші? Не віддають території – візьмемо самі! Адже в обоймі у янкі був не тільки Козирєв, який нині живе в США, а й відповідальні китайські товариші. Міжнародне співтовариство оголосило б Китай агресором. ООН і низка країн застосували б економічні та політичні санкції проти агресора, який зазіхнув на суверенну територію іншої держави. А можливо, і поділили б Піднебесну на етнічні райони. Пекін заважав Вашингтону встановити однополярний світ після розвалу СРСР та Східного блоку. Москва також заважала, але вона, втративши радянські республіки, була на другому плані.
Ось до якого катастрофічного сценарію вела безневинна, начебто миротворча передача Японії спірних Курильських островів, до чого Єльцина підштовхував Козирєв.
Я вирішив через органи розвідки та контррозвідки перевірити, чи має ця інформація під собою основу, чи може розвиток подій піти за передбаченим сценарієм? Ретельна перевірка показала, що передбачувана ситуація та її наслідки є цілком реальними. Острови віддавати було не можна.
Висновки наших розвідслужб я одразу доповів своєму безпосередньому начальнику, керівнику Служби безпеки президента Олександру Коржакову та секретареві Ради Безпеки Росії Юрію Скокову. Скоков був дуже далекоглядною і компетентною людиною, до речі, непитущою, за що Єльцин його недолюблював. Скоков нас повністю підтримав і негайно вирушив до Президента, наполягаючи на скасуванні візиту. Але у відповідь, крім неприємних слів, почув від Єльцина: «Цар я чи не цар?! Захочу - віддам, не захочу - не віддам!
Ми зрозуміли, що чекати на осмислені вчинки від Єльцина марно, і вирішили діяти самі».
Хоча генерал Ратніков у своїй оцінці ситуації посилався і на «екстрасенсорні дані», загалом аналіз був вірний, що згодом підтвердилося і російськими, і японськими джерелами.
Невдоволення японської влади несподіваною скасуванням візиту Єльцина у вересні 1992 року було викликане не стільки грубим порушенням дипломатичного протоколу, скільки розчаруванням, що погано приховується, з приводу того, що начебто вже погоджена з Козирєвим і його помічниками угода зірвалася.
Отже, президент Путін на весь світ безсторонньо, але справедливо охарактеризував першого міністра закордонних справ «демократичної Росії», який нині пригрівся на пляжах Флориди. Залишається питання, а як охарактеризувати Бориса Єльцина, який шість років тримав на одному з вищих постів держави таку некомпетентну і недалеку людину, яка прямо шкодила нашій країні? Чи це було побажання заокеанських друзів дорогого Андрія, як до нього зверталися з Вашингтона?
На засіданні клубу «Валдай», що екс-міністр закордонних справ Андрій Козирєв «не має голови, а лише черепну коробку». Є у Андрія Володимировича, який обіймав посаду глави МЗС Росії з 1990 по 1996 роки, голова і в ній є мізки. Але тільки ці мізки дещо специфічні, і всі їхні процеси спрямовані не на успіхи країни, де громадянин міністерствував, а на власний добробут. Причому саме за рахунок Росії.
Так у серпні 1991 року, відразу після ГКЧП, на першому ж засіданні уряду на чолі з Б. Н. Єльциним учасники вирішили боротися з привілеями: «І приходимо в уряд, і йдемо з нього тільки з тим, що в нас є сьогодні . Тобто не отримуємо жодних квартир, нічого». І одноголосно проголосували. Тільки Андрій Козирєв тоді піднявся і заявив «Борисе Миколайовичу, ми з мамою хочемо обміняти квартиру на Арбаті. Можна як виняток?». І йому дозволили, а в результаті найскромніший борець із привілеями Андрій Володимирович Козриєв стає володарем п'ятикімнатної квартири на Арбаті. Зараз ця квартира у 240 квадратних метрівкоштує не менше трьох мільйонів доларів. Непогано для міністра Козирєва-початківця?
13 січня 1995 року міністр Козирєв звернувся до Бориса Єльцина: « Прошу вашої згоди на придбання мною дачі довоєнної споруди (насправді – 1955 рік. – авт.) у дачному пансіонаті «Жуківка» УД президента за балансовою вартістю за готівку. В обґрунтуванні свого прохання хочу зазначити, що дачі не маю і можливістю побудувати її на комерційній основі не маю ». Борис Миколайович не заперечував, але попросив усе в установленому законом порядку.
У результаті за 7 мільйонів 567 тисяч рублів (1600 доларів за курсом на 1995 рік. Одна тисяча шістсот доларів!) була придбана у власність дача № 6 у «Жуківці-3». Дача ця швидко згоріла. Кажуть, Козирєв приїхав на згарищі, відкопав якусь скриньку і сказав: «Ну й чорт із нею, з дачею». З того часу земля дачі № 53 була кілька разів перепродана. Вартість однієї сотки в цих місцях сягає ста тисяч доларів, а сама площа згорілої дачі оцінюється не менше, ніж у десять мільйонів доларів. Хороший бізнес був у екс-міністра – купити за 1600 доларів, а потім продати за 10 мільйонів доларів. Правда ж?
А тепер перенесемося 1998 року. Той самий, коли пролунала серпнева криза, остаточно розваливши російську економіку. Андрій Козирєв уже залишив міністерську посаду і працював у раді директорів американської фармацевтичної корпорації «ICN Pharmaceuticals». Саме 1998 року екс-міністр активно грав на ринку ДКО, використовуючи інсайдерську інформацію, яка, за інформацією Генпрокурора, надавалася йому Анатолієм Чубайсом. Грав Козирєв, зрозуміло, до серпня, перед кризою зумівши отримати гігантські суми з російського бюджету.
За тодішнім Генеральним прокурором РФ Юрієм Скуратовим, Козирєв грав з особливим азартом і вкладав у ДКО величезні суми: «Колишній міністр закордонних справ Козирєв на цьому ринку оперував мільярдами рублів. Коли виникло його прізвище, почав, як і Чубайс, обурюватися: не грав, мовляв… наклеп! Грав! Ще як грав! Операції всі розписані, вони всі залишилися в комп'ютерному банку даних! Як операції Гайдара та інших гравців… Ці люди, маючи у своїх друзях Чубайса, цілком могли скористатися інсайдерською інформацією».
Тобто і в кризовий 98-й рік громадянин Козирєв зумів казково збагатитися за рахунок держави. І йдеться про десятки мільйонів доларів. А ви кажете, що немає в нього голови.
І зараз Андрій Козирєв благополучно проживає в США, у Майямі, де вдало вклав «зароблені» у Росії гроші у розкішну нерухомість. Ну, і само собою зрозуміло, продовжує розмірковувати у західних та опозиційних ЗМІ про те, що «США (на відміну від Росії) є авторитетною демократичною державою. Америка – велика країна. Це наддержава, яка відіграє унікальну міжнародну роль. Коли з'являється якийсь новий національний лідер — італійською «дуче» — який намагається нав'язати будь-де новий порядок, США можуть і будуть його стримувати». От молодець! У Росії забрав десятки мільйонів доларів, а тепер відпрацьовує у нового господаря. Ну, щоб додому не відправили.
Далі буде.
Перший міністр закордонних справ пострадянської Росії Андрій Козирєв, який живе чомусь у США, не надто змінився з того часу, як очолював при Єльцині МЗС Росії.
Прозваний "Містер Так" міністр справно здавав позиції Росії у будь-яких питаннях, які лобіюють Сполучені Штати. Сьогодні він продовжує переконувати охочих його слухати у тому, що у 90-ті роки Росія проводила єдино правильну політику.Після виступу президента Росії на Валдаї, в якій він коротко і ємно охарактеризував Козирєва, екс-міністр прокоментував слова Володимира Путіна, який заявив, що головний дипломат Єльцина "не має голови, а лише черепної коробки".
Намагаючись виправдатися, Козирєв не полінувався перевернути власні слова: "Ніксону я говорив те саме, що й іншим. Національні інтереси Росії, як і інших демократій, у принципі узгоджуються із загальнолюдськими. І ми створювали СНД, не воювали з братньою Україною, дружили з найбільш Росіяни не вмирали, воюючи на боці диктатора в Сирії: "Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти". І чи є в тебе голова. Інтереси Росії протилежні інтересам режиму, у лідерів якого черепну коробку повернуто назад, до КДБ".
Насправді Ніксону Козирєв говорив інше. На засіданні клубу "Валдай" професор Талліннського університету Рейн Мюллерсон навів точну цитату, розповідаючи про зустріч Андрія Козирєва з Ніксоном на початку 90-х років. Тоді Козирєв сказав, що "Росія не має національних інтересів, а є лише загальнолюдські інтереси. Ніксон тільки похитав головою".
Саме на це оповідання відповів президент Росії: "Це говорить про те, що у Ніксона є голова. А у пана Козирєва, на жаль, відсутня. Коробка є черепна тільки. Але голови як такої немає".
Якби Козирєв справді мав голову, він би спростував цитату Рейна Мюллерсона, а не намагався гострити. Його реакція означає, що Козирєв справді говорив про відсутність у Росії своїх національних інтересів. І навіть мав рацію - за Єльцина Росія справді жила ілюзіями. Зраджуючи союзників і прихильників від Куби до Афганістану, кинувши напризволяще десятки мільйонів росіян, розсіяних пострадянськими країнами, розкриваючи в односторонньому порядку всі, навіть ядерні та промислові секрети, що є основою існування будь-якої держави.
До речі, у своїх мемуарах Козирєв писав ще й про своє прохання до Ніксона: "Якщо у вас є якісь ідеї і ви можете нам підказати, як визначити наші національні інтереси, то я вам дуже вдячний".
Навіть Михайло Горбачов на той час називав МЗС Козирєва "філією Держдепу США".
Втім, про що можна говорити, якщо такий завзятий "патріот" Росії з 2012 року вважає за краще жити в США.
ДОВІДКА. Андрій Козирєв був міністром закордонних справ Росії з 11 жовтня 1990 року до 5 січня 1996 року. Після того, як у 1975 році дипломат вперше опинився в США і був шокований асортиментом простого супермаркету (пізніше це станеться і з Єльциним), він поступово став ставати супротивником радянського ладу, укорінившись у своїх переконаннях після прочитання "Доктора Живаго". У 1989 році кар'єра Козирєва зазнала несподіваного повороту після публікації в журналі "Міжнародне життя" статті з різкою критикою радянської зовнішньої політики. Там він запропонував настільки різко переглянути ставлення до "революційних друзів" та країн Заходу, що згодом статтю передрукували навіть у The New York Times.
